5 ~ ДАМІАН

Зараз можна просто ох**ти! Я зірвав приз усього свого життя? Не певен, що вона теж відчула цей розряд, та моя майбутня ядовита дружина, це та дияволиця на Хаябусі. Ось так просто вона опинилась в моїх обіймах? Гаразд, не просто. І звісно наш роман не протікатиме в тому ритмі, про який я розмріявся, адже вона та, кого мені засватали. Моя магія відчула її внутрішнє полум’я, щойно вона опинилась поруч. Та лава, що розлилась моїми венами, викликала приємне передчуття. Але цей потік лави неконтрольований і згубний, а все через обставини, за яких ми стали “парою”.

Звісно, сьогоднішній вигляд кардинально відрізнявся від того, на який я пускав слину. Сьогодні зі мною спілкувалась скажена зефірина, а не спокуслива Ліліт на байку. Її вбрання геть зовсім не пасувало тому, що кипіло всередині неї. Гаряча і нестримна, а не ніжна та покірна. Це для мене готували виставу? Геть за придурка мають.

Нас ще навіть не представили, а ми вже щиро ненавиділи один одного. Тепер гра стане ще цікавішою.

Руда чкурнула геть, моя невдала пара – за нею, а новоспечений вожак приріс до паркету, перебуваючи в шоці.

— То як кажеш її звати?

— Ярослава. – його тихий голос навів на думку, що між ними щось є.

— А ти з нею?..

— Ні, ти що! Я люблю Зоряну з дитинства, а Яся мій друг.

— Яка маячня! – я кивнув офіціанту, аби мені поновили напій. — Ви або спали, або спите зараз, або думаєте про це. Між чоловіком та жінкою не буває дружби, бо завжди перший хоче другу, і навпаки.

— Я в собі певен. – відбивався Назар.

— Отже навпаки… – я багатозначно глянув на хлопця, той мовчав. — Ти певен, що тобі за п’ятсот? Бо досвід із жінками на рівні школяра.

Ми тихо засміялися. Назар справді мені сподобався. Простий та щирий, у моєму житті мало подібних людей. За мить, ми збиралися йти на пошуки, та купка підстаркуватих чарівників країни Оз повернула пропажу. Соломія підвела за ручку Ярославу, і направила нещадну посмішку моєму батькові.

— Леве, ну просто поглянь, які вони гарні! – ця довбана Соломія не здавалась.

— Не настільки, як мало бути. – а батько не відставав. Тужливим поглядом він обдарував Зоряну, немов вона була втраченим скарбом, який він так жадав отримати. А от Ярославі дістався гидливий зирк, яким удостоїли втішний приз.

Не знаю, чи відчувала дівчина вібрації, які натягнулись між нами, немов сталеві канати, коли вона почала злитись від цих слів. Всередині неї збирався гнів від того, що до неї ставляться з такою зневагою. І я з нетерпінням чекав, коли цей потік вийде з берегів, і мого старого пошматує ця дівиця. До слова, довго чекати вона не змусила:

— Дико перепрошую, та у вас певно це сімейне? – вона кидала погляди на мене й батька. — Морально давити людину, а, стоп — жінку! Ви з тих пережитків патріархату, для яких дружина прирівнюється до предмету інтер’єру? Бачать небеса, що я хороша людина, яку таке лайно як ви, штовхає на погані вчинки і слова. Але раз я тепер частина вашої родини, то прошу проявити до мене дрііібочку поваги, й не бути такими вилупками!

Ого, тихіше маленька, бо ненароком можеш сподобатись моєму таткові, зі своїм дурним характером. Тоді точно доведеться стати декоративним інкубатором. Задоволена посмішка розпливається на моєму обличчі, і я чекаю відповідної реакції від батька.

— Крутий норов у дівок, це наша родинна слабкість. Так, Даміане? – підтвердження він не потребує, бо відразу говорить далі. — Сьогодні ми тебе забираємо, для тижневої перевірки твоєї придатності. А за місяць зіграємо весілля!

Батько йде, за ним біжать ошелешені старші відьми, а Ярослава просто втрачає дар мови, по рівному рахунку як і я. Невже так скоро? Я гадав, що маю більше часу до цього рокового моменту, коли моє життя закують у кандали шлюбу. Повертаюсь до дівчини, а її обличчя біліше білого. Певно, така перспектива її теж не дуже надихає. Принаймні ми мали одне спільне бачення – бачення на шлюб, а точніше його відсутність.