4 ~ ЯРОСЛАВА

— Тож на заручинах Зоряни та Назара, мене представлять нареченому?

— Саме так, тому я тут, аби переконатись, що умови будуть виконані. – переді мною сиділа Соломія Чорнорота у всій своїй красі. Коли я думала, що Гала до біса приваблива відьма, я дико помилилась. Просто гляньте на неї! Бабці за п’ятсот, а вона смалить міцні сигарети та пурхає на шпильках. І хоч зовнішний вигляд Соломії викликає у мене лише захват, інші її якості схожі на пекельні відходи.

— Поняття зеленого не маю, які у вас там умови, та Галу я не зраджу.

— Мене дивує, звідки стільки відданості до зрадниці? – Соломія загасила свій недопалок об підошву, і кинула до Галиної чашки.

Зневага, яка виходила від цієї жінки просто приголомшила. Чим вона краща за дикарів, які й досі купують собі дружин? Від її поведінки, всередині мене клекотала лють, я міцніше стисла кулаки, від чого нігті прорізали мою плоть.

— Мене вона не зраджувала! – я вийшла із-за Галиної спини, обійшла її крісло і всілась на край столу, прямісінько перед Соломією. — Але й ви не надто чемна Верховна, раз не помітили такого. Ви були зайняті створенням вдалої партії для доні, що пішло прахом, а тепер я змушена прийняти цю пропозицію. 

— Яро! – нарешті втрутилась Гала, і вперше за місяць я почула її голос, міцний, але надломлений. — Я тебе не змушую, прояви повагу до гості.

— Ви смієтесь? Мене за два дні підкладуть під якогось диво-відьмака, через ваші міжусобиці, і це з мого боку неповага? Я людина, чи товар? – по-черзі, мої очі стикалися з відьомськими, але відповіді в них не було. Там читалось лиш полегшення.

***

Через два дні ми сиділи в готельному номері “Лисої Гори”. Під “ми”, я маю на увазі себе, Галу, Зоряну та прости Господи, Соломію. Наставниці вже були у повній бойовій готовності, а от ми чекали на стиліста, перукаря і візажиста. Старому товару було вже байдуже, а молодняк певно треба загнати подорожче. Коли прийшли майстрині, Гала та Соломія пішли до зали, яка вже помалу заповнювалась гостями.

Стилістка Юля була на висоті. Сукні були чарівними, та Зорянине вбрання сподобалось мені більше. Її вбрали у червону обтислу сукню, силуету русалки. З відкритим верхом та вирізом в зоні декольте. Лаконічно, яскраво, спокусливо. А от з мене зробили цнотливицю на виданні, яка стоїть і кліпає війками, немов теля. Блідо-рожева шифонова сукня, з фатиновими спідницями та рукавами-ліхтариками маскувала мої тату, та й фігуру в цілому. Груди обережно ховалися за розшитим ліфом, а талію і стегна неможливо знайти за безкінечною кількістю шарів фатину. Сукня була гарна, по-своєму, я ж у ній відчувала себе зефіриною.

Ще були дві сестриці. Візажистка Ведана та перукар Лада. Імена безперечно красиві, а дівчата неймовірно спокусливі. Із Зоряною у них не було незручних моментів, тоді як на мене вони кидали змучені погляди і періодами натикались з видом, немов я бовтаюсь під ногами. Та це не завадило їм виконати свою роботу. Зоряна стала класичною Джессікою Реббіт*. Голівудські хвилі, яскраві очі та червоні вуста. Ну і я – її повна протилежність на цей вечір. Зібране волосся у високу зачіску з косами, “нюдовий нюд” без акцентів на обличчі і прозорий блиск на губах. Важко впізнати себе у цьому образі, та права голосу у мене сьогодні не було.

Я не палала любов’ю до них всіх, і за години проведені в одному приміщенні, ми не перекинулись і парою слів. Проте кінцевий образ Зоряни був вартий мого “вау”, над ним старанно працювали.

— Ти виглядаєш розкішно. Назару пощастило! – від моїх слів у її очах промайнула нотки здивування та смутку. Вона підійшла до мене та взяла за руку.

— Хотілося б сказати те саме. Мені шкода, що тебе втягли в це. Це мала бути я… – її слова застали мене зненацька, адже я старанно вимальовувала сучий образ Зоряни у своїй голові, увесь цей час.

— Час рухатись! – до кімнати забіг Соломіїн помічник. — Гості вже тут, не варто змушувати їх чекати.

— Чекали раніше, то й сьогодні не обломляться! – фиркаю я. Після мого падіння у власних очах (це я про вилупка Костика) жоден чоловік не посяде першого місця у моєму житті.

— Не хочу бігти вперед потягу, але маю передчуття, що між вами заіскрить. – з цією реплікою та загадковою усмішкою, Зоряна була схожа на любительку жіночих романів.

— То не поспішай. Дай хлопчині відстрочку від такого щастя! – Соломіїн “секретут” зміряв мене поглядом і широко прочинив двері номеру.

Ми без вагань рушили коридором на зустріч пригоді під назвою “заручини”. Якщо для Зоряни це радісне і душевне свято у колі великої родини, то я йшла немов на плаху, де мені ось-ось відітнуть голову, що було б приємніше, ніж вийти нахрін заміж!

У залі було гамірно, проте це не завадило Зоряні відчути свого судженого. Вона вхопила мене під руку, та потягла крізь натовп, до того місця де височіла Назарова голова. Його важко не помітити. Світле волосся, миле обличчя та м’який голос. Він розмовляв із цілковитою протилежністю (принаймні за кольором волосся та аурою). Чоловіки засміялися, і низький розгонистий сміх незнайомця пронизав моє нутро блискавкою. Здалося, що на мить, я забула як дихати. Ми підійшли до них майже впритул, коли Назар заговорив.

— Даміане, дозволь представити тобі мою  наречену та… – наступних слів я не чула, бо брюнет повернувся до мене, й пропалював діру своїми темними очима. Він відштовхував і притягував одночасно. Гарячий, як гріх. Моє серце калатало, та я не розуміла від чого більше: горя чи радості. Його голос пробудив мене:

— Я гадав, що буде гірше. – посмішка осяяла його обличчя, від чого мій мозок зароїв прокльонами в його бік. Даміан спохмурнів, та зробив ковток свого напою.

— Ну давай, гадаю на твоєму язичку вертиться гідна відповідь? – його погляд немов стримував мене.

— Я теж чекала на відьмака, а не на чистильщика його нічного горщика! – рвучко вхопила склянку з його рук та осушила до дна. 

Це був віскі, який обпікав горло, а по венам розносив хоробрість. Назар та Зоряна спостерігала за нами з жахом та цікавістю одночасно.