2 ~ ЯРОСЛАВА

Зараз

Минуло близько місяця від тусовки у “Лисій Горі”, і те, що мало стати світлим майбутнім для моєї начальниці – відьми Гали Вирвиоко, стало суцільним кошмаром. Я не була введена в справи цілком, тож для мене стало шокуючим відкриттям, що співпраця із Дариною, вожачкою мисливців на відьом, була загрозою для всього шабашу. Гала мала багато клієнтів серед людей, тож і ця жінка не викликала у мене підозри.

Гала на роботі не з’являлась, бо їй заборонили провадити відьомську діяльність рівно до того моменту, доки нинішня (в самому офігезному розкладі) чи майбутня Верховна не винесе вирок. Тож Гала ігнорувала мене цілком та повністю, але я при цьому не могла ігнорувати тварин та птахів, які мешкали у крамничці. Щодня я моталась на роботу аби доглядати звіринець та струшувати пил з кристалів.

Єдиною перевагою Галиної відсутності було те, що їздити на роботу я могла на своєму мотоциклі. Я не мала більшої пристрасті ніж це, це моя свобода, це мої крила. Коли ти летиш на зустріч нічному небу, вітер обіймає тебе з усіх боків, а з голови вилітають всі тяжби минулого дня. Відчуваєте? От і я це відчуваю, коли мій старенький Suzuki Hayabusa GSX гарчить піді мною. Байдуже, що він не такий потужний, як нинішні байки, та не у всіх бовдурів вистачає клепки змусити ці кінські сили працювати. Мій Бусанчик (таке в нього прізвище) найкращий. Я купила його рік тому, коли Гала допомогла розібратись з нахабною мачухою та продати частку маминого спадку, аби надокучливі родичі не псували мені життя. Я мала трикімнатну квартиру, яку мама залишила мені, а хворий на голову батько і мачуха хотіли відтяпати. Тож найкращим рішенням було розміняти та продати і люди відпали самі собою. Коли двушка була продана, тяжкість кишені вела мене до мрії – власний мотоцикл. Кілька днів на АвтоРіа, і мій красунчик демонстрував свою силу на Великій Окружній.

Я мрійливо годувала щуриків, коли дзвіночок над вхідними дверима, сповістив про гостей:

— Перепрошую, але ми зачинені. – відповіла я, не обертаючись.

— То чому ж ти тут? – цей чоловічий голос був знайомим.

— Нічого собі, сам Акела відвідав мої нетрі!

— Так мене ще не називали. – якщо Назар був тут, діло пахло смаженим.

Я познайомилась з Назаром випадково, у розпал його пригод разом із Зоряною, Дариною і ще кількома персонажами, яких я не знаю. Він здавався мені розгубленим, у момент нашої першої зустрічі звісно, і я спіймала миттєву надію, може він мій? Але ні, його сердечко билося для однієї зарозумілої відьми, яка не варта навіть його нігтя. Та я чемно мовчу про це, бо хто ж я така, аби руйнувати кохання довжиною у півтисячоліття?

Після розбірок у готелі “Лиса Гора”, ми досить часто спілкувалися, і впевнено стали на стежку міцної дружби. Я підтримувала його становлення ватажком зграї перевертнів, а він – моє тимчасове безробіття.

— То чому ти тут? – його час точно був ціннішим за мій, і який сенс його затримувати грою в мовчання.

— Вони винесли вирок. – тихо сказав хлопець.

— Її ж не стратили? Правда? – у моєму горлі утворився клубок.

— Ні, але її покарання нести тобі.

— В якому сенсі? – клубок продовжував рости.

— Ти маєш стати дружиною відьмака, з яким Соломія вела переговори. Він хоче дружину, яка стане його власністю, і ти найкраща кандидатка.

— Чому Гала не сказала мені особисто? – клубок я проковтнула, але тепер, мої очі наповнилися сльозами, які хлинуть в будь-який момент.

— Бо це довго вирішувалось, і Зоряна – дочка Верховної відьми і за сумісництвом майбутня дружина Назара, — послала мене, попередити тебе, аби ти звалювала геть.

— ЯК великодушно з її боку. А чогось простішого вона не придумала?

— Ти маєш інший варіант? – він нервово склав руки в кишені джинсів.

— Так, я маю боржок перед Галою, тож чекай ще одну наречену в своєму оточенні. – сумніви сповнювали мене гіркотою, та втекти я однозначно не могла, Гала витягла мене з болота, в якому я загрузла з моменту смерті мами. 

Спочатку це були тяжкі підліткові роки, в яких я бачила лише руйнування свого батька, який тонув у боргах за азартні ігри. Потім, коли він спродав усе, розрахувався і ми почали жити з бабусею, почалася пиятика. Наступним кроком стала поява мачухи, яка тільки й мріяла здихатися мене та бабусі. У мої 18 бабусі теж не стало, мачуха довела її, після чого я вигнала їх з маминої квартири і переїхала туди сама. Бабусин же заповіт мали оголосити коли мені виповниться 25, гадаю там залишились кошти з продажу маминого ресторану, яким не було духу займатись, та бабусина квартира. 

Я вступила до вузу, шукала підробіток і так втрапила до Гали. Два роки минули швидко і не травматично, доки на порозі не зʼявилися мачуха і батько з останньою стадією раку. Мене картала совість, і я впустила цих паразитів назад. За рік люди сіли на мене, повільно затягуючи петлю того, що це я довела батька і я йому винна. Я затримувалась на роботі, йшла додому манівцями, аби менше часу проводити з ними. Одного вечора я наткнулась на Костю. Йому було 30, старший на дев’ять років, а значить мудріший. Хто ж знав, хто ж знав. Перші побачення були казкові: ресторан, парні уроки танців, вистави в театрі, віп-зони в кіно, навіть возив мене на будівництво свого майбутнього дому. Коли я скаржилася на життя з батьками він запропонував зїхатись, а я дурко погодилась. 

Ось тут почалась нова серія: вдома має бути порядок, бо він так звик; їжу готувати самостійно, ніяких доставок, це не економно; де я, з ким я, він хвилюється; завжди випрані і попрасовані речі. Та коли я сказала, що я його дівчина, а не дружина і тим паче не домогосподарка, наступив апогей цього маразму і Костя проїхався кулаками по моєму обличчю. Я вирішила, що заслужила, бо він звик так жити, я тут чужачка і маю бути вдячна, що він визволив мене від гніту батьків. Змовчала. Далі удари стали слабшими, але частішими, а на додачу до них зʼявився жорсткий трах у не призначених для цього місцях, де Костю наганяв гнів. Підлога у кухні, за невимитий посуд; на комоді, за непрасовану білизну чи просто в передпокої, бо не брала слухавку. Ми були такою гарною парою на людях, і я так повільно гинула у межах його квартири.