1

Жила-була дівчинка. Вона була дуже романтична і пристрасна – постійно ходила в когось закохана. Але дівчинці не щастило – ті, в кого вона була закохана, її ігнорували, а ті, хто закохувався в неї, не зачіпали її серця. Та ось дівчинка виросла у симпатичну дівчину і зустрівся їй хлопець. Дівчині він геть не сподобався, їй було тільки 17 років і романтичні ідеали у неї були досить відмінні від того як хлопець виглядав. Але, за законом жанру, він у неї закохався. Дівчина злякалась його почуття, тому що хотіла, щоб в середині пурхали метелики і серце билось десь у горлі, а від хлопця йшов тільки серйозний спокій і комфорт. Але саме цим спокоєм і комфортом він зміг довести, що це саме те, що потрібно дівчині. Так вони почали зустрічатися і згодом одружились.

Але історія не про макарони. Коли дівчина з хлопцем почали зустрічатися, постало питання про їжу. Так як у дівчини досвіду не було, хлопець запропонував зварити макарони. Це було логічно, адже макарони варять у всьому світі і процес дуже простий – кинути у киплячу підсолену воду і варити до готовності. Перша спільна тарілка дівчину лякала, але і було дуже цікаво водночас. Вона пам’ятала стару приказку, що «перший млинець – нанівець», тому очікувань було не багато, з першого разу мало кому щастить все зробити вдало. Перші макарони злиплись в купу незрозумілої форми і принесли із собою тільки незрозумілість, але вона була до цього готова і чекала, що з часом і досвідом кулінарні таланти будуть підвищуватися. Перший рік вони варили макарони досить часто, для того, щоб набратися досвіду, але, якщо хлопцю вони були завжди смачні, то дівчина ніяк не могла зрозуміти чому вони їй геть зовсім ніякі на смак, як тирса. Кожен прийом їжі викликав у неї відчуття, що з нею щось не так. На кулінарних форумах і кулінарних шоу дівчата насолоджувалися макаронами, так, можливо, не завжди вони були удачні, комусь щастило більше, комусь менше, але майже ніхто не писав про те, що вони не мають ніякого смаку. Одного разу дівчина натрапила на книгу, в якій описувався процес приготування італійської пасти – у вершково-часниковому соусі, приготованої альденте і з притертим зверху пармезаном. В її голові одразу виникла фантазія, як вони з чоловіком приготують таку пасту, аж слинка потекла. Ввечері, коли вони зібрались вдома, дівчина запропонувала сьогодні приготувати макарони новим способом, який вона прочитала у книжці. Чоловік дуже здивувався, адже йому було смачно і так, але погодився, адже у коханої блищали очі від передчуття нового рецепту. Але коли макарони почали варитися, виникли труднощі і непорозуміння – «Навіщо нам додавати часник, буде ж з рота смердіти?» казав він, а у неї дивним чином стискалось серце. «Навіщо притирати зверху пармезан, це якось дуже дивно, хто взагалі так їсть макарони?», і вона починала відчувати себе дивачкою. Врешті-решт вони їх поїли, але того задоволення, яке дівчина собі уявляла, не було і близько. «Мабуть, зі мною щось не так» подумала вона і більше не пропонувала експерементів із рецептами.

Пройшло декілька років, макарони іноді були досить смачними, особливо, якщо туди додавалось масло, дівчина звиклася зі смаком і навіть привчила себе відчувати певне задоволення від прийому їжі. Але ось у черговій книжці їй трапився рецепт локшини удон – із соєвим соусом, обсмаженим кунжутом і кунжутною олією, з додаванням різних овочів і м’яса. Знову вона уявила, як це може смакувати і мало не захлинулась від слини. Написала чоловіку повідомлення, що сьогодні на вечерю буде нова страва, але яка не скаже – це сюрприз. Вона детально підготувалась, щоб не було неприємних моментів, як минулого разу із пастою. Підсмажила кунжут, нарізала і обсмажила різні овочі і куряче філе. Все красиво порозкладала по маленьким тарілочкам, щоб потім одразу можна було швидко все приготувати. Коли чоловік повернувся додому, вона зустріла його у красивому легкому халаті і запросила на кухню готувати разом. Але знову почалися питання «Це соєвий соус? Він наче якось дивно смакує», «Мені не подобається смак кунжуту, він якось наче перебиває смак м’яса», «Навіщо ти додала перець, я ж його не люблю», «Японська кухня – дуже дивна, не впевнений, що мені подобається». Вони сиділа на табуреті посеред кухні і намагалась стримати сльози – знову все пішло не так, як їй уявлялось у фантазіях. Може, дійсно, вона нічого не розуміє у смаках і оті всі витрибенькі тільки збоченцям потрібні, а нормальні люди люблять звичайні відварені макарони.

З тих пір вона більше не пропонувала ніяких кулінарних експериментів, щоб не плакати від розчарування, що смак виходить не такий, як їй мріялось. Проходили роки, вони їли макарони з однієї тарілки все рідше. Якось пройшов місяць і до неї тільки дійшло, що весь місяць не було макаронів. Спочатку навіть зраділа – тепер смак точно буде насиченим і приємним. Ввечері насилу дочекалась, коли діти повлягались спати, щоб нарешті сісти разом з чоловіком за тарілку макаронів. Але він закинув їх ще в холодну воду і півгодини чекав, поки та закипить. Звісно, страва вийшла геть не така, як мала бути, але чоловіку було наче і нормально, а жінка мовчки пережовувала макарони, які на смак були ніякі, ще й по текстурі нагадували слимака. Мовчки проковтнула і пішла спати. І в цей момент подумала, що люди непогано живуть і без макаронів, вона знала таких, які взагалі ніколи в житті не пробували, що воно таке. А більшість, так само, їдять з однієї тарілки звичайні зварені макарони і нормально себе почувають, адже почуття голоду втамоване, чого ще хотіти від макарон? Мрії про спеції і соуси жінка заховала далеко вглибину себе. Їй навіть перестали подобатися книжки з цікавими кулінарними рецептами – вона впевнила себе, що то все фантазія авторів, і насправді, нічого такого в тих рецептах немає. Кулінарні шоу взагалі її дратували, там все виглядало дуже награно і неприродньо, тому їх вона перестала дивитися ще дуже давно. Так і заснули в неї смакові рецептори, і їй було нормально від того.