Розділ 25

Каріон

Сьогодні перший день занять в Академії!

Усіх студентів зібрали на плацу, де ректор Рік виголосив вступну промову. В якій він особливо наголосив на тому, що на території академії заборонено використовувати родові здібності. І, кажучи це, він не зводив очей з мене… 

Після напуття ректора ми всі розійшлися по авдиторіях.

Тож сьогодні в мене день знайомства з однокурсниками та деканом факультету, який ще й виявився куратором нашої групи. І вийшло воно зовсім не таким, як я розраховував.

На жаль, чутки про те, що я вступив за імператорським лімітом, уже розійшлися по академії. Деякі студенти дивляться на мене зі співчуттям, хтось із заздрістю, але більшість із презирством…

— Куди всівся, ліміта. Для таких як ти, місце на гальорці! — намагається зігнати із зайнятого мною місця в першому ряду якийсь бугай.

— А ти посунь мене! — огризаюся, скосившись на групу дівчат, що зібралися біля вікна. Відмічаю, що Лейри серед них немає.

Відчуваю, що дівчатам подобається моя нахабність, але я і так не збирався поступатися.

Бугай напружується і стискає кулаки. По його настрою бачу, що бійки не уникнути, але в авдиторію заходить викладач і всі тут же розходяться по своїх місцях.

— Я — Дастан із Роду Наполегливих — ваш куратор, декан дипломатичного факультету та викладач Основ дипломатії. Хочу відразу попередити: я не дозволю ніяких бійок і навіть словесних конфліктів, за винятком дискусій на моїх парах. Ви — майбутні дипломати, тож маєте навчитися пристосовуватися та стримувати свої емоції в будь-якій ситуації. На порушників чекає карцер. Я не збираюся церемонитися і витрачати час на пояснення і переконання. Все ясно?

— Ясно! — хором, але не дуже дружно відповідаємо йому.

Гарний початок…

Викладач починає читати лекцію, а я оглядаю приміщення в пошуках дружини. Я відчуваю її присутність, але не бачу, і мій дракон відразу починає нервувати.

— Молодий чоловіче, у вас якісь проблеми зі стільцем? — раптом зупиняє лекцію викладач, і я не відразу розумію, що він звертається до мене.

В авдиторії лунають смішки.

— Я до вас звертаюся, — підходить Дастан і тикає в мене пальцем. — Встаньте! Назвіть себе!

— Каріон із Роду… — затинаюся, — Степових.

— Ви вступили в Академію за імператорським лімітом?

— Так, — відповідаю я, відчуваючи, як починають горіти мої вуха.

— Постарайтеся виправдати надану вам довіру й не крутіться під час лекції як курка на сідалі!

Авдиторією лунає голосний сміх, і я вже шкодую, що не сів на останній ряд. Викладачеві явно лінь ходити до задніх рядів, тож він всю свою увагу приділяє першому. Точніше — виключно мені.

— Каріоне! — підходить Дастан та заглядає в мій зошит. — Ви хоч самі можете прочитати те, що написали?

— Так.

— Тоді читайте вголос.

Некрилаті Боги! Читаю я взагалі-то не набагато краще, ніж пишу…

«Ієрархія дипломатичної місії…»

Раптом чую голос Лейри у своїй голові.

Повторюю за нею, вдаючи, що читаю зі свого зошита.

— Ієрархія дипломатичної місії…

«Голова місії — посол. Його секретар виконує функції…»

— Голова місії — посол. Його секретар виконує функції… — повторюю за Лейрою. 

— Досить. Сідайте. Отже, продовжимо…

Дастан повертається до читання лекції, а я подумки говорю Лейрі:

«Дякую! Виручила…»

«Нічого особистого. Просто соромно було спостерігати за тобою…»

Ось же стерво!

Лейра

Після першої пари ми виходимо на вулицю. Не знаю про що балакають хлопці, вони стоять кількома окремими групами, але всі розмови серед дівчат тільки про Каріона.

— Який він гарний!

— Такі аристократичні риси обличчя…

— А очі! Їх зелений колір вразив мене наповал.

— Карії! Вони в нього практично чорні!

— Блакитні очі в Каріона! Це так незвично виглядає з його чорним волоссям…

— Шкода, що він усього лише ліміта… — вставляю свої п’ять монет, зітхаючи.

— Ой, Лейро! Ну ми ж не заміж за нього зібралися!

— Це навіть на краще, поступливішим буде, — сміються дівчата, а в мене пропадає здатність розмовляти.

Мені здалося, чи половина однокурсниць вже мріє опинитися в одному ліжку з моїм чоловіком?

— Дівчата, а мені здається, що в нього на пальці не просто каблучка, а родова обручка, — каже одна з дівчат. Та, що вражена його зеленими очима. Здається, її звуть Каріма.

— Та навряд чи. Він ще молодий…

— А нехай і так! Тим пікантніша ситуація! — сміється Каріма.

— Ставлю п’ять золотих монет, що я перша з ним поцілуюся! — раптом заявляє одна з дівчат.

— Приймаю!

— П’ять монет, що перший танець сьогодні буде мій! — лунає інший голос.

Пропозиції та ставки сиплються з усіх боків. Хтось збирає монети й чеки, хтось записує ставки.

— П’ятдесят, що ще до кінця місяця я з ним опинюся в одному ліжку! — пропонує Іокара, шанувальниця блакитних очей мого чоловіка. І на мить настає тиша…

Після трисекундної паузи всі починають говорити одночасно.

Останню ставку приймають всі. Та, щоб не виглядати на загальному тлі білою вороною, відповідаю на неї, проігнорувавши всі попередні…

Весь час, поки робилися ставки, я старанно ставлю блок, щоб Каріон нічого не «почув». Зовсім не обов’язково моєму чоловікові знати, що він став предметом тоталізатора серед однокурсниць.