Розділ 20

Каріон

— Гей, Каріон! Ти де? — голос наставника відвертає мене від солодких мрій, у яких ми з Лейрою… Нічого не робимо, бо хтось дуже голосно кричить!

— Агов! Ось прямо один я в усьому винен! — обурюється Ітон. — ще скажи, що я затіяв бійку…

— Але ж і не я! — намагаюся виправдатися. — Я на цього Каракаса випадково наштовхнувся, а він сказав, що я тепер йому винен…

— Стій! Ти хочеш поскаржитися мені, своєму наставнику, на старшокурсника, який у тебе вимагав…

— Н-ні. Усе гаразд, — тут же задкую, розуміючи, до чого хилить наставник. Якщо зараз я скажу йому, що старшокурсник вимагав мою вечерю, Ітон зобов’язаний буде повідомити про це ректору.

Починати навчання з кляузи я не хочу.

— Чудово! Тобто все гаразд. Претензій немає, а в бійку ти вплутався з власної ініціативи. Десять кіл від ректора й ще п’ять від мене.

Зітхаю. Доросле життя — складна річ. Знову я дістав покарання за чужу провину… Непогано було б, щоб мене взяли на дипломатичний факультет. Може там мене б навчили, як уникати такого?

А ще виявляється, що недарма я не люблю бігати… Судячи з усього, у цій академії штрафні кола роздають направо й наліво всі, кому не лінь.

Слава Богам, Ітон пропускає моє зауваження повз вуха.

— До речі, — змінює тему розмови наставник. — Тобі не цікаво, на якому факультеті ви з Лейрою будете вчитися?

— А вже відомо?

— Ректор мені повідомив. Ще, ледь не забув. Остер полетів до столиці. Його терміново викликали на роботу. Та він просив передати, що дуже сподівається, що під час наступного візиту до академії не знайде тебе в карцері.

Гарної ж думки про мене батько…

— Так на якому факультеті ми будемо вчитися? — тепер уже я змінюю тему.

— На дипломатичному! Акторського в них немає. Але нічого страшного. У принципі це споріднені спеціальності… — сміється Ітон над своїм жартом.

Дипломатичний! Це круто… Я навіть не сподівався… Але це й відповідальність…

— Так, відповідальність. І невелика проблема…

— Яка? — відразу насторожуюся.

— Твої очі… точніше твоя здатність змінювати їх колір залежно від настрою. Ти можеш цим керувати?

— Н-не знаю… Я взагалі зовсім недавно дізнався, що вони в мене змінюють колір.

— Гаразд, поговорю з ректором Ріком. Може, він уже стикався з подібним і знає, як це можна контролювати.

Ітон нарешті відмикає заіржавілий замок хвіртки, і ми заходимо у дворик резиденції Диких, весь зарослий чагарником і бур’яном.

— Мда, здається, після мене тут нікого не було… Роботи тут для тебе непочатий край! У сараї має бути сапка. Бери та приводь усе до ладу.

— І я один мушу це робити? — обурююсь.

— Я своє тут сапкою вже відмахав, — сміється наставник. — Тепер твоя черга. Піду зустріну Вікора з нашими речами. А ти тут… освоюйся…

Ітон йде, а я з тугою дивлюся на обсяг робіт. Судячи з всього, сапкою мені тут махати до кінця навчання…

Лейра

Каріон з Остером відлітають, і в будинку стає порожньо. Таке відчуття, що навіть діти засумували.

Але в мене немає часу приєднуватися до загальної «жалоби». Треба ще зібрати речі, книги та… та власне нічого мені не треба! Усе вже давно складено й навіть завантажено. Екіпаж із нашим багажем вирушить сьогодні ввечері, а ми з Вероною полетимо завтра…

Беру книгу, чашку трав’яного чаю і виходжу на вулицю почитати. Ноги самі несуть мене під дерево Каріона. Згадую наше з ним знайомство, день, коли він уперше опинився тут, і як я тоді за нього переймалася…

Але відтоді Каріон сильно змінився. З простодушного юнака, який не знав у своєму житті нічого, крім побоїв і важкої роботи, він перетворився на вродливого молодого чоловіка і блискучого чорного дракона зі знатного Роду. Тоді як я втратила все… Титул, батьківщину, сім’ю, друзів і постійного супутника моїх думок, яким довгий час був Каріон.

Зате тепер ми — Істинна Пара… До того ж одружені. Мрія більшості… І все в нас має бути добре… Але чому ми стали далі один від одного, ніж були раніше?

Відповідь проста — може я і потрібна Каріону, але він усе ще наївний юнак і не розуміє, наскільки його сімейка наскрізь прогнила. Вони готові на все заради збереження і поширення своєї влади!

Навіть на те, щоб використовувати нас із Каріоном як племінних тварин для поліпшення роду. Мені страшно уявити, якою ментальною силою володітимуть наші з Каріоном діти, якщо я піддамся на вмовляння моєї звірячої сутності й реалізую план Імператора Саттона…

Закінчивши вкотре пояснювати собі, чому неприпустиме моє зближення з Каріоном, розгортаю книгу і починаю читати. Чай уже давно охолов, але це не важливо. У мене немає апетиту і смакові відчуття притуплені. Чергова «принада» Істинності! У цьому випадку — результат розлуки з Парою. Як же я все це ненавиджу! Батько мав рацію, коли переконував мене не допускати ініціалізації… Але Імператор вирішив мою долю за мене. Ненавиджу його!

Настрій читати зникає повністю, і я повертаюся до своєї кімнати.

А наступного дня ми з Вероною і двома слугами вилітаємо до академії.