Розділ 17

Каріон

Я проспав до обіду і прокинувся тільки тоді, коли діти один за одним почали потихеньку вилазити з-під мого крила. Малюки пішли до будинку їсти, а я лежу тихо зітхаючи.

У драконячій іпостасі організму потрібно багато їжі, і людський сніданок, з’їдений мною вранці, вже давно засвоївся.

Поки дітей немає, згортаюся щільніше, щоб зменшити об’єм травної системи, та намагаюся знову заснути. І якби не бурчання голодного шлунка, в мене б це вийшло…

Несподівано чую кроки, і мій ніс відчуває запах сирого м’яса. Напевно, слуги готують обід і проходять повз…

Але кроки затихають біля мене, а запах їжі нікуди не зникає.

Висуваю морду з-під крила.

«Що ти тут робиш?» — здивовано запитую Лейру, адже саме вона зараз стоїть переді мною! Якщо, звісно, мені не привиділося. Про всяк випадок кілька разів моргаю третім повіком і струшую головою.

— Тільки слину не розкидай! Тварина… — обурюється вона. І додає зневажливо: — Ось, Остер розпорядився принести тобі їжу.

Лейра підсуває до моєї морди відро з м’ясом і випадково торкається мого першого головного зубця.

— Ой! — вигукує вона і відсмикує руку, миттєво червоніючи. — Я не хотіла…

Зрозуміло, з фізіологією самців моя дружина добре знайома! Цікаво, хто її просвітив? Тут же я гарчу, обурено.

— А яке тобі діло? Я не зобов’язана тобі доповідати про своє… життя!

«Тільки до заміжжя!»

— Можна подумати, що після заміжжя в мене якесь «життя» може бути!

«А ти хотіла б жити й далі як у палаці — віддаючи себе всім, кому не лінь?» — обурююся, уже не стримуючись, та клацаю в її бік щелепами. Мені здається, якби не ланцюг, я б зараз вкусив дружину!

— Ах ти… Хтива скотиняка! — Лейра зі злістю тупає ніжкою і влучає прямо по моїй лапі.

Я верещу від несподіванки й мимоволі випускаю шлункові гази з пащі. Прямо їй в обличчя…

— Тварина! — знову кричить дружина і з усієї сили б’є мене по тому самому зубцю. Призначеному, між іншим, зовсім для іншого. І дуже чутливому, до речі. Я скиглю так, що в мене самого вушні отвори закладає.

Обурена Лейра витрушує м’ясо з відра прямо на землю переді мною і зі словами «Жери, скотиняка!» йде в будинок…

Сумніваюся, що вона пішла за добавкою… Швидко з’їдаю все м’ясо. Добре, але мало. Але й за те спасибі, кохана…

Водички б, тепер. Бажано холодної, колодязної…

Мрію я старанно й «голосно»… Важко зітхаю, не почувши відповіді. Напрочуд! Коли не треба, мої думки чують усі, кому не лінь! А коли лежиш тут, помираючи від спраги, ніхто відра води не принесе. Нещасному, чорному дракону, який буквально заживо згорає під палючими променями нещадного літнього сонця…

«Припини скиглити, Каріоне! Буквально п’ять хвилин тому ти був цілком бадьорий і точно не вмирав від спраги!»

«А тепер вмираю! У горлі пересохло. Думки плутаються. Луска розпеклася і шкіра вкрилася пухирями…»

«Угу. Регенеруй!»

Ось зараза! Співчуття в неї нуль!

«Немає сил навіть крилом накритися…»

«А щелепою клацати в мою адресу сили були?»

«То були останні… — сумно зітхаю. — Мої очі мутніють, лапи слабшають, дихання стає поверхневим…»

«Зачекай, не так швидко!» — пригальмовує мене Кріт.

«Ми записуємо!» — уточнює Кас.

«Ітоне! Зарахуй Каріона на акторський факультет!»

«Так в Академії Ріка такого немає…» — щиро зітхає наставник.

«То нехай відкриє! Скажеш йому — що я розпорядився. Фінансування забезпечу…»

«Та віднесіть хто-небудь цьому страждальцю води!» — не витримує Арта.

«Дякую тобі, добра жінко!» — я вже конкретно так увійшов в образ і вже не можу зупинитися. Ми якраз напередодні проходили з Ітоном класиків драконячої літератури… А щодо акторського факультету… Мені ця ідея подобається!

«Артист погорілого театру!» — зневажливо сміється Лейра.

«О, моя Музо! Войовнича натхненниця і направна сила мого таланту! Дозволь мені випити води з твоїх рук!»

«А тобі вистачить?» — під сміх родини цікавиться дружина.

«Хм… Тоді з відра, власноруч принесеного моєю принцесою!» — роблю помилку, нагадавши Лейрі про титул, якого вона позбулася.

Некрилаті Боги…

«Лажа…» — констатує Остер.

«Води тобі не бачити…» — додає Верона.

«Не з рук Лейри точно…» — зітхає Арта.

«Я принесу… артист!» — резюмує Ітон.

А так добре все починалося…

Лейра

Треба чесно зізнатися, Каріон мене розсмішив. У нього дійсно є талант до акторської майстерності! Ще б навчився контролювати колір своїх очей і з нього вийшов би непоганий дипломат. Цікаво, а Остер пожартував щодо акторського факультету? З нього станеться реалізувати свою ініціативу… З його владою це не проблема!

Ось тільки… мене це зовсім не влаштовує! Так низько падати я не хочу. З принцеси в артистки… Та якщо Каріону сподобається, будемо ми кочувати по Імперії у возі та давати вистави просто неба. Зупинятися в кращому випадку на постоялих дворах, або взагалі ночувати в наметі…

Ну вже ні!!

«Остере, я проти!»

«Проти чого?» — уточнює він.

«Проти навчання на акторському факультеті!»

«Дивно… А чому? Мені ця ідея все більше подобається…» — задумливо зітхає батько Каріона.

«А я згоден! — підключається Каріон. — Я в захваті від ідеї ночувати в наметі. Так романтично…»

«А ми всією сім’єю будемо приходити на ваші вистави, коли будете проїжджати поблизу…» — радісно підтримує Каріона Арта.

«Та ви знущаєтеся!» — вигукую ображено й чую у своїй голові сміх.

«Трохи. Але ідея дійсно цікава!» — сміється Остер.

Та що за сімейка?! З якимось збоченим почуттям гумору… Як до цього звикнути??