Розділ 16

Каріон

В очікуванні покарання я всю ніч не сплю. Краще б батько побив мене. Але наодинці… Будь-що краще, ніж така публічна ганьба.

Внутрішності скручує в болючий вузол. Мені знову доведеться сидіти на ланцюгу… Скільки? До самого відльоту в академію?

Намагаюся морально підготуватися до покарання. Мені ж не вперше… Тож чого я так нервую? Старанно намагаюся заспокоїти себе. Але я знаю, у чому причина моєї нервозності: Лейра. Вона побачить мене на ланцюгу. Як тоді, у каменоломнях… У її очах я і так недодракон. А тепер ще й це.

Заспокоюю себе тим, що я не міг вчинити інакше. Не міг зізнатися батькові, що Лейра застосувала свій дар, порушивши заборону. Отже, доведеться, як завжди, покірно знести чергове незаслужене покарання.

Хоча я розумію, що батько теж не міг вчинити інакше. Я ж зізнався в тому, що хотів вдарити дружину…

І хоч усі знають, що сталося насправді, покарання не уникнути.

Сніданок проходить у повній тиші. Навіть діти їдять мовчки й не бавляться, як зазвичай.

Коли всі закінчують їсти, Остер підіймається з-за столу першим.

— Каріоне, йди під дерево й обернися. Ітоне, ти все підготував? — батько не уточнює, про що йде мова, але мені й так зрозуміло. Він не зводить з мене очей, тоді як інші члени сім’ї намагаються не дивитися на мене.

— Так, — коротко відповідає наставник.

— Йдемо.

Слава Богам, Остер не намагається влаштувати з мого покарання показове видовище…

До дерева йдемо тільки втрьох — я, Остер і Ітон.

Ланцюг уже міцно прикріплений, а нашийник лежить розстебнутий, в очікуванні.

— Обертайся, — командує батько.

Я приймаю звірячу форму й лягаю в позу підпорядкування — притиснувши морду й шию до землі й розкинувши крила. Намагаюся стриматися та не скиглити, але час від часу нервово зітхаю. Тільки б не зв’язували морду і крила! Молюся всім Богам, аж до Некрилатих, і з мого горла все-таки виривається коротке скиглення.

Наставник застібає важкий нашийник на моїй шиї та кладе руку мені на морду, а я весь стискаюся.

Все-таки зв’яжуть щелепи?

Щоби пройняло повністю?

Але Ітон гладить мене по морді, заспокоюючи, а батько мовчки йде в будинок.

— Не нервуй так. Остер повинен був тебе покарати після твого зізнання. Йому так само неприємно, як і тобі…

Висуваю язик, щоб лизнути руку наставника.

— Ну добре, добре… — розчулившись, Ітон гладить мене по голові. — Загалом, відпочивай тут. Поспи. Ти ж не спав всю ніч. Я чув, як ти крутився.

«Вибач, що заважав тобі спати…»

— Нічого страшного, я просто переймався за тебе…

Наставник йде, а я відвертаюся до дерева й накриваю морду крилом, щоб нікого не бачити.

А через хвилин десять з’являються брати. Спочатку Симон і Стайер, а потім і Кріт із Касом. Вони забираються до мене під крило і притискаються до мого лускатого боку. Трохи пізніше приходить і Каєн з Ольбією. Син Рагана й Зуари не відходить від дівчинки ні на крок. І я сподіваюся, що в них буде все не так, як у нас із Лейрою…

Діти влаштовуються зручніше й тихо розповідають один одному різні історії. Я спочатку прислухаюся до їхнього бурмотіння, але швидко засинаю…

Лейра

«Не забувай, від чого Каріон тебе сьогодні врятував…»

Не забуду… Але не розумію, навіщо він це зробив?

Кохання? Я виросла в палаці та знаю ціну кохання. Воно не варте навіть чорнила, витраченого на написання цього слова…

Мати «кохала» батька! П’ять років він уже провів у підземеллі та скільки йому ще доведеться там просидіти?

Королева й мене «кохала»… І вигнала з родини та країни, не замислюючись!

Тепер ось ще й цей, зі своєю «любов’ю»…

Навіщо він поліз? Сподівався, що я розтану й розпластаюся перед ним?

Нічого не можу сказати. Хід вдалий. На мою драконицю це подіяло. Вона готова хоч зараз на череві повзти до чорного дракона, що лежить під деревом, і просити вибачення.

Але Аріас був неправий, коли стверджував, що наша звіряча сутність нами керує. Я не збираюся потурати інстинкту розмноження! Я виховувалася як принцеса й такими дешевими номерами мене не візьмеш!

Йду в гостьовий будиночок. З вікон моєї кімнати добре видно дерево, до якого прив’язаний Каріон.

Бачу, як дракон прикриває морду крилом, щоб не бачити нічого навколо.

І я його розумію. Вкотре мій чоловік став посміховиськом! Безмовно лежати прикутим ланцюгом до дерева! Що заважає йому обернутися? Нашийник просто спаде й Каріон буде вільний. Але він не сміє не послухатися батька… Боягуз!

Моя дракониця намагається сперечатися зі мною, щось бурмоче про те, що наша Пара взяла на себе покарання, призначене нам. Але її голос поступово стає все тихішим і врешті-решт вона замовкає, повзучи кудись у віддалений куточок моєї свідомості.

Моє друге «я» перестає мене пиляти, але спокійніше від цього мені не стає.

З подивом спостерігаю, як діти, один за одним підходять до чорного дракона й забираються до нього під крило, і в якийсь момент розумію, що заздрю їм…