Розділ 15

Каріон

За щоденними заняттями та тренуваннями час до початку занять в академії пролетів непомітно. Я вже непогано бігаю (і все більше ненавиджу цей процес), терпимо літаю, і, як виявилося, знаю набагато більше, ніж потрібний мінімум для вступу!

Я пишаюся собою, і коли наставник за обідом розповідає всім про результати моїх тестів, з гордістю поглядаю на Лейру.

Ось тільки дружина мене повністю ігнорує… Я навіть не знаю, чи чула вона Ітона! Може, вона взагалі пропустила його слова, що мої знання з більшості предметів вище середнього?

«Та чула, чула я все. Досить повторювати одне й те саме… Знайшов чим хвалитися! Ти писати нормально вже навчився? А літати? Недодракон…»

«Та достала ти вже! Добре, що в академії мені не доведеться зображати із себе люблячого чоловіка й щодня бачити тебе навпроти за обіднім столом!»

«Наївний. Ми будемо вчитися на одному факультеті!»

«Зате будемо сидіти в різних кінцях класу!»

«Авдиторії…»

«Що?»

«У різних кінцях авдиторії. В академії не класи, а авдиторії. Ти навіть таких елементарних речей не знаєш!»

«Так. Я багато чого не знаю і не розумію. І мені ніколи не зрозуміти, як така добра та турботлива дівчина, яку я покохав, перетворилася на злісно стерво після заміжжя!»

«Ах ти…»

Лейра замовкає, намагаючись придумати, чим мене болючіше вколоти. Але неуком мене вже не можна називати, незграбним драконом теж… І я посміхаюся, з легким презирством дивлячись на неї.

«Ну що, вичерпала свій лексикон лайки?» — сміюся я, не ховаючись і не помічаючи, що всі за столом уже давно відклали столові прилади та спостерігають за нами.

«Ти… Ти… Ти бастард! А твоя мати…»

Я блідну й підхоплююся зі стільця.

— Хоч слово скажи про мою матір, і я скористаюся правом чоловіка покарати тебе! — кричу вголос уже не замислюючись про наслідки.

Лейра теж встає з-за столу.

— Покарати мене хочеш? Ну, давай, продемонструй свою силу! — зло каже вона й додає зневажливо: — Самець!

— Припиніть ви обоє! — нарешті не витримує і втручається Остер. — Марш по своїх кімнатах!

— Ну вже ні! — у запалі продовжує Лейра. — Нікуди я не піду! Нехай він покаже свою сутність! Це ж так по-чоловічому — застосувати фізичну перевагу, самоствердитися, вдаривши жінку?!

Я відчуваю, як якась невідома мені сила змушує стиснути кулак і підняти руку. У цей момент підскакує наставник, хапає мене за комір і витягує з кімнати. Я не чиню опору, перебуваючи в повному ступорі.

Ітон штовхає мене до гостьового будиночка. І тільки коли я опиняюся у своїй кімнаті, до мене знову повертається здатність розмовляти та тверезо мислити.

— Що… що це щойно було? Я ж ледь не вдарив її?? - тремтячим від напруги голосом питаю наставника.

— Родовий Дар Білих Дракониць у всій своїй красі…

— Але ж Лейрі заборонено його використовувати?!

— Як бачиш, вона порушила заборону… — зітхає Ітон.

— І що тепер буде?

— Якщо ти скажеш, що діяв під її впливом, її покарають. Швидше за все, як мінімум усе твоє навчання в академії їй доведеться провести в підземеллі. В Академії Ріка є карцер…

— А якщо я скажу, що сам втратив голову??

— Тоді покарають тебе…

— Як?

— Не знаю, хлопче… Це твоєму батькові вирішувати.

«Ви визначились, хто винен?» — долучається до нашої розмови Остер.

«Я…» — рішуче заявляю, хоча нутрощі скручує в тугий вузол. У мене ще свіжі спогади про побої, які я зазнавав від вітчима.

«Я винен. Карайте мене!» — повторюю ще раз.

«Завтра поговоримо. З кімнати не виходити! Ітоне!»

«Я!»

«Знайди в сараї нашийник і ланцюг…»

Стискаю щелепи та блідну. Мені не звикати бути на прив’язі. Але як же це принизливо буде сидіти на ланцюгу на очах у моєї дружини! Але відмовлятися від своїх слів я не збираюся. Я не можу дозволити, щоб мою Пару покарали…

Лейра

Некрилаті Боги! Я щойно скористалася родовим даром Білих Дракониць і ледь не змусила Каріона вдарити мене!

Я зробила помилку. І якби Ітон не витягнув Каріона з кухні, чоловік зробив би те, до чого я його змушувала. Він хоч і ментальний дракон, і за останній місяць його здібності значно покращилися, але протистояти мені, яка з дитинства вчилася керувати чоловіками, у нього не було жодних шансів.

Але я не тільки порушила зобов’язання не застосовувати родовий дар, а й знехтувала наказом Остера — старшого в родині й начальника Таємної Канцелярії. І моя сьогоднішня недоречна поведінка — це якраз його професійна парафія…

І тепер мене неминуче чекає покарання…

«Прислухаюся» до розмови Каріона з наставником і від подиву впиваюся зубами в руку, щоб не закричати.

Каріон хоче взяти провину на себе!

До їхньої розмови приєднується Остер і приймає версію подій Каріона.

Тепер його, а не мене чекає покарання. Судячи з розмови, Остер планує посадити Каріона на ланцюг. Але ж ми через два дні маємо вирушити до академії!

«Отже, посидить на ланцюгу до відльоту… — «повідомляє» мені Остер. — Мені соромно за мого сина, і я приношу вам, Лейро, свої вибачення за його непростиму поведінку…»

Ми з Остером обоє знаємо, хто саме винен у цій «непростимій» поведінці Каріона! Але, якби чоловік не взяв провину на себе, сидіти мені до кінця днів у підземеллі…

«Не забувай, від чого Каріон тебе сьогодні врятував…» — нагадує мені Остер, демонструючи, що прекрасно розуміє, що сьогодні сталося.