Розділ 12

Лейра

Перед сном вирішую трохи політати. Мені ж ніхто не забороняв? Поки що.

Виходжу на майданчик для обороту та приймаю драконячу форму. Із задоволенням розправляю крила, кілька разів ними плескаю, попереджаючи про зліт, і підіймаюся в повітря. 

Облітаю чималий маєток Остера, та, вже прямуючи до будинку, бачу попереду двох драконів — величезного чорного і другого, набагато меншого, дуже цікавого забарвлення і з гребенем дивної форми… Я таких у нас, у Південному королівстві, не зустрічала.

З невпевнених рухів чорного здогадуюся, що це — Каріон. Отже, другий — Ітон. Ось так виглядають Примарні дракони! Знаю, що це дуже древній Рід, що володіє винятковою швидкістю польоту.

Дракони мене не бачать, і я цим користуюся — тихо, намагаючись не плескати крилами, лечу за ними.

Ітон починає викручуватися в повітрі. І я мимоволі захоплююся видовищем. Примарний дракон виконує неймовірно складні фігури! Тоді як мій незграба ледь тримається в повітрі. Ганьба… Добре, що в Академії ніхто не знатиме, що ми Пара…

Раптово моя дракониця, забувши всі правила пристойності, видає шлюбний заклик.

Ні! Тільки не це! Та ще й так близько від будинку, де всі можуть нас почути… Пікірую, намагаючись зникнути з поля зору самців, наївно сподіваючись, що чорний дракон, не побачивши мою драконицю, проігнорує заклик.

Але де там! Хто зупинить Істинну Пару, коли він чує шлюбний заклик?! Чорний дракон намагається розвернутися в повітрі, але, враховуючи, наскільки Каріон погано літає, він просто падає…

Бачу, як Ітон намагається своїм тілом загальмувати Каріона, але різниця у вазі занадто велика, і вони обидва падають вниз, ламаючи дерева й кістки.

«Поклич Остера й Арту!» — чую наказ Ітона та мчу до маєтку. Добре, що тут недалеко. Можливо, Остер чув, що сталося. Але я не спеціально! Моя дракониця сама…

«Чув. Потім про це поговоримо!»

Не подобається мені його настрій…

«Залишся над місцем падіння, щоб ми швидше їх знайшли!» — командує він. І я повертаюся і починаю кружляти над новоутвореною галявиною зі зламаних дерев.

Остер з’являється буквально через хвилину, і ми разом приземляємося. Чорний дракон обертається майже біля самої землі, і чоловік йде до постраждалих. Я так не вмію, тому обираю галявину трохи осторонь і бігом біжу до них через ліс.

— Ітоне, ти як? - запитує Остер.

«Дізнаюся, коли з мене знімуть цю тушку!»

— Каріоне?

«Тушка це я? Приблизно так себе і відчуваю…»

— Обернешся? — запитує Остер.

«У жодному разі! У нього сильна кровотеча! Нехай регенерує…» — зупиняє його Ітон.

Нарешті прилітає Арта в супроводі кількох слуг. А з нею — приголомшливої краси червона дракониця... Мабуть, це Верона! Дивовижна... Напевно, всі самці втрачають від неї голову. Встигаю подумати я не до місця.

Арта обертається та береться за огляд постраждалих.

— Остере, Каріона треба підняти та звільнити Ітона від його ваги. Заодно зняти його із цього пенька. Наскільки я бачу — внутрішні органи не зачеплені, зовнішні дітородні теж, на щастя, не постраждали. Уламок дерева проткнув верхню частину стегна. У людській іпостасі в тому місці знаходяться сідниці. Так що в нього деякий час будуть проблеми із сидінням на твердій поверхні. Але за пару днів усе пройде.

Остер приймає драконячу форму і, невисоко злетівши, підхоплює сина лапами. Підіймає ще трохи вище, знімаючи з уламка дерева й акуратно кладе поруч.

Каріон тихенько скиглить, і я мимоволі дивуюся його стійкості. Напевно, це боляче!

Моя дракониця скиглить у відповідь і вже готова вирватися назовні, щоби притиснутися до пораненої Пари й обійняти крилами. Але Остер припиняє всі мої пориви:

— Тобі краще повернутися в маєток, Лейро. Тут мало місця. Та й Каріону треба зараз про регенерацію думати, а не відповідати на шлюбні заклики! — не приховуючи свого невдоволення, наказує він.

Ображено фиркаю, але виконую розпорядження Остера. Значить для Верони, дружини Ітона місця вистачає, а для мене — ні?

Каріон

Ось обов’язково було Арті згадувати при всіх про мої дітородні органи? Я радий, звісно, що вони не постраждали, але повідомляти про це всім було не обов’язково.

Добре, що я в драконячій іпостасі, дракони не червоніють.

Начебто…

Я вже ні в чому не впевнений.

А ще проблема в тому, що нога страшенно болить… Точніше, як сказала Арта, болить те місце, де в людській іпостасі знаходяться сідниці. Закручено, як висловилася. Сказала б прямо — дупа! Чи то вона чарівні вушка колишньої принцеси береже?

У будь-якому випадку біль заглушає більшість думок. До речі, і шлюбний заклик нашої Пари теж відійшов на другий план.

«Наступного разу думай головою! А не дітородним органом. Якого ми ледь не втратили через твою дурість!» — виговорюю своїй другій іпостасі, забувши, що вся родина мене «чує»…

Ось тільки смішок Остера, який він не зміг стримати, відразу мені про це нагадує. Від сорому намагаюся зрівнятися із землею та тихо лаюся: ну чому мені дісталася родова здатність до ментального зв’язку? Я б зараз віддав усе, що завгодно, за вміння мімікрувати…