Розділ 9

Каріон

Наставник дістає з баула пристойний стос паперів і викладає їх на стіл. З тугою дивлюся на це дійство.

— Це все тести?

— В основному, — ухильно відповідає Ітон.

— А що там у баулі залишилося?

— Підручники.

— Для Академії, — запитую з надією.

— Ні, це все доведеться вивчити за місяць. Або не все… тести покажуть.

Тільки тепер розумію, що я, здається, влип…

— Мені ще літати треба навчитися… — обережно починаю я.

— Я в курсі, цим теж займемося!

— І коли? — скептично кажу, киваючи на стос паперів.

— Доведеться знайти час. Спати будеш у драконячій іпостасі, щоб регенерувати та швидше набиратися сил!

З кожним словом наставника ідея з навчанням подобається мені все менше й менше…

Але я не можу не послухатися батька, а тим більше Імператора. Та і втекти не вийде — Лейра зі мною не піде. А без Істинної мені довго не протриматися.

«Запам’ятай цю думку!» — тут же своєю появою в моїй голові наставник нагадує, що мої думки більше не належать тільки мені.

— Угу…

— І молись Богам, щоб Остер був зайнятий і не чув…

«А я все чув! Поганяй його навколо будинку, Ітоне! Нехай наступного разу думає про що думати! Хм… Каламбур вийшов, але мені подобається. Оригінальненько. Запиши в блокнот із моїми перлами!»

«Взагалі-то той блокнот уже закінчився…»

«То заведи новий! Усе тобі підказувати треба…»

«Запишу. А що до побігати, я зараз планував тести!»

«Тести перенеси на після обіду. А зараз нехай бігає!»

«Але мій план…»

«Ітоне! Не дратуй мене. Або він бігає зараз, або ввечері ви бігаєте обидва!»

«Добре. За планом у нас тести…»

Я офігіваю. Наставник вибрав бігати зі мною?

— Я однаково щодня роблю пробіжку, — посміхається мені Ітон. — Остер привчив, коли був моїм наставником в академії. Отже, будемо робити це разом.

— І літати ще…

— І літати… як бачиш, часу мало. Займемося тестами.

«Я на твоєму місці вибрав би пробіжку, синку», — єхидно зітхає батько, і я разом із ним, дивлячись на стос паперів на столі.

Ітон простягає мені олівець і перший аркуш зі стопки, що лежить між нами.

— Читаєш питання і вибираєш один з трьох варіантів відповіді. Ставиш навпроти галочку. Якщо не знаєш відповідь, пропускаєш, щоб я зрозумів, де в тебе прогалини.

— А навмання не можна? Тридцять три відсотки ймовірності, що я вгадаю…

— О, ти знаєш теорію ймовірності?

— Мама добре знала математику й навчила мене всього! — з гордістю відповідаю наставнику.

— Чудово! Але тикати навмання будеш на заліках в академії. А мені треба зараз визначити твої знання. Тому відповідай, тільки якщо впевнений.

Починаю вирішувати тести… Взагалі-то це прикольно! З математикою в мене, як і очікувалося, ніяких проблем. З історією Імперії, як виявилося, теж. Етикет і основні закони — так собі. А ось далі почалися проблеми… Я практично нічого не знаю про хімію, ботаніку й біологію… А про деякі предмети взагалі навіть не чув.

«Спадкування родових ознак» — здогадуюся, про що йдеться — мій шипастий хвіст дістався мені від батька, а очі, що змінюють колір, — від матері.

«Фізіологічні особливості самців і самок»…

Ой… Червонію, прочитавши назву теми, і відкладаю листок убік.

— Може, побігаємо? — зітхаючи, запитую Ітона.

— Бігати будемо перед сном. Зараз час обідати!

Цей варіант мені подобається ще більше! Я вже майже люблю свого наставника.

Лейра

Ідея з компаньйонкою мені подобається все менше й менше.

Я, хоч і виховувалася як принцеса, але далеко не така пихата як Верона. Цікаво, це в неї родове чи виховання таке?

Вкотре зітхаю. Здається, обід сьогодні буде ще одним випробуванням. Навіть боюся уявити собі її погляд, якщо переплутаю виделки…

Але Арта мене рятує, ніби читає мої думки:

— У нас усе просто. Не люблю всі ці заморочки з етикетом. Тим більше, що діти їдять із нами.

На цих словах Верона ледь помітно морщиться.

— До речі, а де ваша малеча? — цікавиться Арта.

— Ми вирішили, що в академії з нею буде складно й залишили у Фрая з Луаною.

— Це брат Ітона з дружиною, — пояснює мені Арта, а Верона знову кривиться, ніби жінка видала страшну сімейну таємницю.

— Можна було в нас залишити, — зітхає Арта.

— Дорога в екіпажі зайняла б три тижні! А в лапах літати їй не сподобалося, хоч транспортувальний бокс був дуже комфортним… — тепер зітхає Верона, і я дивуюся, наскільки ця жінка змінюється, коли говорить про своїх дітей. Материнський інстинкт спрацьовує?

Ми йдемо в їдальню і там на мене чекає черговий сюрприз…

Каріон зі своїм наставником тільки-но не обіймаються! Мій чоловік дивиться на Ітона ледь не з благоговінням.

Кидаю погляд на Остера й бачу, що йому теж не дуже подобається все це. Але, сам винен! Наскільки мені відомо, Ітона в наставники Каріону вибрав саме Остер.

Вечеря проходить без ексцесів. Як виявилося, Верона вміє обходитися мінімумом столових приборів: ложка, виделка, ніж, десертна ложка, ніж для масла…

Чим більше я на неї дивлюся, тим сильніше мені хочеться почати їсти руками. Хоча, чоловіки не заморочуються, беручи шматки м’яса з тарілки. Остер навіть частково обертається і з хрускотом розгризає баранячі реберця. Бачу, як Каріон із тугою спостерігає за ним. Напевно розмірковує, як навчитися часткової трансформації. Про корисні навички краще б мріяв!

«Я сам знаю, про що мені мріяти!» — огризається Каріон.

О, з’явився…

«Між іншим, я сьогодні вирішував тест на тему «Фізіологічні особливості самців і самок». Там багато цікавих питань!» — трохи муркочучи, повідомляє мені чоловік.

І я збираюся наговорити йому купу гидоти про його «знання» на цю тему, але Арта нас перериває:

— Діти, припиніть! Вас усі «чують»!