Розділ 8

Лейра

Слава Степовим Богам, що мені не призначили наставника! Я відчуваю, який шокований Каріон, і мені навіть трохи стає його шкода. Але йому не завадить хтось, хто буде направляти й навчати його премудрості життя. Занадто вже далекий мій чоловік від реалій.

У піднесеному настрої повертаюся додому, де й на мене чекає сюрприз…

Поруч з Артою стоїть молода жінка, яка явно звикла віддавати розпорядження, а не виконувати їх.

— Познайомтеся, дівчата. Лейра. Верона. Ти ж уже знаєш, що Ітон буде наставником твого чоловіка? Верона — дружина та Істинна Пара Ітона. Вона буде супроводжувати вас до академії. Ви з нею будете жити разом! Правда, чудово? Тобі не буде нудно й так самотньо! Верона допоможе тобі адаптуватися в закладі, та й із навчанням теж.

Зображую радість на обличчі, а подумки вже відгризаю голову своїй компаньйонці. О, я прекрасно розумію, навіщо до мене її приставили! Моя свобода на території Імперії й так обмежена відстанню до моєї Істинної Пари. А тепер ще й підглядачку нав’язали. Ніби не можна її поселити разом із чоловіком!

А вона вродлива, до речі. Цього в неї не віднімеш… Правда, трохи бліденька, але я звикла до засмаглих облич жителів півдня. Розкішне чорне волосся спадає ідеально укладеними хвилями. Вузьке обличчя з благородним вигином носа. Зелені очі, які дивляться ніби крізь співрозмовника, та трохи зарозумілий погляд жінки, яка звикла командувати. Знайомий тип…

Гарна. Нічого не скажеш… Може це й на краще, що ця красуня не буде жити в одному будиночку з моїм чоловіком?

У цей момент до кімнати забігають Кріт і Кас, й обличчя жінки миттєво змінюється.

— Мамо! Ти надовго до нас? — як завжди, хором кричать хлопчаки.

Усмішка осяює обличчя Верони, і вона стає схожою на звичайну жінку.

«Мамо?». Нічого собі сюрприз!

— На місяць! - відповідає Верона.

— Ура!! — радісно кричать бешкетники.

— Допоможіть слугам перенести мої речі в нашу з Ітоном кімнату. Там і для вас подаруночки є! Тільки не розсипте все, як минулого разу!

— Впораємося!

— Ми вже не малята!

— Як вони, не дуже хуліганять? — цікавиться Верона в Арти, коли дітлахи обертаються та вилітають у вікно.

— Як завжди, — усміхається Арта. — Але тепер у них є ще два товариші по пустощах! Не знаю, як Раган із ними справляється.

— Ще двоє дітей Остера?? — обличчя Верони витягується, і вона стає трохи схожою на чаплю.

— Ні-ні. Хлопчики — брати Каріона, — відразу заспокоює її Арта.

Я ж не можу стримати смішку, на що жінка відразу реагує:

— А ви даремно смієтеся, Лейро. Або ви думаєте, що Каріон буде не такий, як його батько? Порода Ментальних бере верх у всьому. Кажуть, ваш чоловік схожий на Остера в молодості! А це означає тільки одне — за ним око та око потрібно!

Слова Верони боляче чіпляють мене. Я це все й так розуміла, але коли тобі те ж саме каже стороння жінка… Це вже відчувається як проблема…

Те, що Остер у молодості був гулякою і гульвісою, видно неозброєним оком. Досить просто перерахувати його позашлюбних дітей. І не факт, що це всі…

Але, якщо Каріон спробує піти по стопах батька, я йому дещо відірву… І це будуть не вуха. Хоча теж парний орган…

Каріон

— Послухай, хлопче, насправді все не так уже і страшно, як здається на перший погляд. Я просто допомагатиму тобі адаптуватися і не накоїти дурниць. Остер, як завжди, перебільшує. Але ти ж знаєш свого батька! До його гумору й манери спілкуватися не так легко звикнути!

— Ви теж будете постійно лізти в мою голову без попередження? — ціджу крізь зуби.

— Виключно по справі та в основному тільки в навчальний час. І не переживай, від цього буде більше користі, ніж шкоди. Особливо, якщо викладачі не будуть знати про наш ментальний зв’язок!

— І яка від цього може бути користь? — дивуюся. Поки що, крім незручностей, я від цієї форми спілкування нічого не бачу.

— Я можу підказувати…

Реагую миттєво.

— О! Може, нам треба потренуватися?

Ітон сміється.

— Обов’язково потренуємося! А поки що мені треба знати рівень твоїх знань з основних предметів. У мене є тести з усіх дисциплін академії.

— А на який факультет мене направлять?

— Поки не знаю…

— Це залежить від результатів тесту?

— Хотілося б мені сказати, що так. Але остаточне рішення буде приймати ректор Академії Рік. За рекомендацією твого батька та Імператора Саттона.

Зітхаю. Навіть не уявляю, що вони, з їхнім дивним почуттям гумору, можуть для мене придумати…

— Можна питання?

— Звісно! Я саме тому тут.

— У вас трохи дивна говірка. Ви не місцевий? З далекої провінції?

— Не місцевий. Я з Диких Земель.

— О! А тут як опинилися?

— З братом не поділили його дружину, мене й заслали сюди навчатися. А потім я зустрів свою Істинну Пару. А вона не любить Дикі Землі. Особливо взимку… Ось і пристосовуємося. Живемо на дві країни.

— Якось не дуже весело…

— Істинність… Свої проблеми… До речі, Верона — моя дружина, буде компаньйонкою Аліейри в академії.

— Дружині це не сподобається… До речі, називайте її Лейрою. Після позбавлення титулу вона не любить, коли її називають повним ім’ям.

— А правда, що її дракониця абсолютно біла?

— Так. І шалено красива, — зітхаю я.

— А ти такий же чорний, як і батько?

— Абсолютно! — з гордістю відповідаю, і мій настрій ненадовго поліпшується, але Ітон усе псує…

— Уявляю, як ви круто виглядаєте разом!

— Угу. Тільки цього ще ніхто не бачив…

— Співчуваю… Нічого, і із цим теж розберемося. Для чого ж ще потрібні наставники? — підморгує мені Ітон.

— А хіба не для того, щоби підопічний не накоїв дурниць?

— Звісно… Але і для розв'язування всіляких проблем теж.