Розділ 7

Лейра

Поки Арта їде в кареті, я не поспішаючи намотую кола в небі, уважно вивчаючи околиці. Хто знає, що й коли мені може знадобитися.

Уже підлітаючи до маєтку, я раптом «чую» Каріона. А потім і бачу величезного чорного дракона, який намагається злетіти.

Не можу відмовити собі в задоволенні підчепити його. Відволікаючись на перепалку зі мною, Каріон досить високо злітає, але потім падає! Я навіть встигаю злякатися, але його дракон, судячи з усього, анітрохи не постраждавши від падіння, раптово видає шлюбний заклик!

Моя дракониця, почувши нашу Пару, реагує миттєво й тут же розвертається в бік, з якого чути заклик. Ми підлітаємо до озера, і я бачу дракона Каріона, що лежить на березі. Схоже, цей незграбний жирний дракон просто впав!

Його положення викликає в мене сміх, а заклик — роздратування.

«Ти це серйозно, Каріоне? І ти думаєш, що я на це поведуся? Мушу тебе розчарувати: моя дракониця дуже вже вибаглива. У всьому. А тим більше в… цьому! Так що втихомир свою тваринку, поки всі навколишні самиці не злетілися!»

Зневажливо фиркаю, проводжу виховну бесіду зі своєю другою іпостассю та повертаюся до Арти. Вона, напевно, уже нервує, не бачачи мене стільки часу.

Приземляюся перед каретою. На відстані, щоб не лякати коней, і приймаю людську форму. Треба повернутися, дотримуючись усіх правил пристойності.

Ми приїжджаємо в маєток, а там твориться бог знає що… 

Слуги бігають, Остер на всіх кричить, Симон і Стайєр тихо сидять під деревом, обійнявши Ольбію, а де ж «три К», як їх називає Арта? Власне, у цьому і виявилася проблема.

— Що тут відбувається? — як завжди спокійно цікавиться Арта. Я захоплююся цією жінкою та вкотре дивуюся її вмінню тримати себе в руках. Вона чимось нагадує мені матір. Тільки набагато добріша…

— Ці дурні, Крит, Кас і Каєн, побачили, як приземлилися вчителі та зникли! — обурюється Остер.

— Це я винен, — зітхає Раган, — не встежив за ними.

— Ми обшукали весь будинок і всі підсобні приміщення, — доповідає дворецький. — Їх ніде немає.

— Доведеться шукати в лісі… — гарчить Остер.

— Але вони знають, що туди не можна ходити без дорослих! — заступається за дітей Арта.

— Отже, доведеться покарати, коли знайдемо… — зітхає Раган.

Мені шкода малюків. Але, якби в мене була можливість, я б теж втекла від вчителів якомога далі. Деякий час роздумую, але потім наважуюся розповісти, що знаю:

— Вони в гостьовому будиночку, у кімнаті Каріона. Сплять усі четверо…

— А ти звідки знаєш, — трохи примружившись, цікавиться Остер.

— Еее… у нас відновився ментальний зв’язок, — змушена зізнатися. Каріон у будь-якому випадку доповість батькові. Та якщо сам цього не зробить, Остер просто прочитає його думки.

А так, зароблю плюсик в очах і Остера, й Арти…

Усі бігом прямують до нашого будиночка, і я, зітхнувши, йду слідом. Каріон напевно буде незадоволений. Хоча мені від цього ні холодно ні жарко!

Каріон

Я прокидаюся від шуму на першому поверсі та крику батька:

— Каріоне!

Хлопчаки миттєво обертаються і вилітають у вікно.

І, перш ніж я встигаю одягнутися, у мою кімнату заходить ціла юрба: Остер, Арта, Раган, Лейра й ще двоє незнайомих мені чоловіків.

Точніше заходить тільки Остер і Раган. Решта не вміщаються і залишаються в коридорі.

— Де ці дрібні ледачі гаденята? — гарчить Остер.

— Звідки я знаю? Я спав у своїй кімнаті, як ви й наказали! — злякано відповідаю, як завжди в таких випадках звертаючись до батька на «ви».

На що він тільки гарчить, але цього разу не виправляє мене.

— Я знаю, що вони були тут! І якщо ти допомагаєш їм ухилятися від занять, будете покарані всі четверо!

Цікаво, хто нас здав? Замислююся і тут же бачу, як Лейра закочує очі, презирливо посміхаючись.

«Пф, Каріоне, ти як розгорнута книга! Навіть якщо тебе не читати ментально, то по очах видно, коли ти брешеш!»

Судячи з реакції Остера, він нас «почув».

Один із незнайомих мені чоловіків підходить до мого ліжка.

— Вони були тут, — повідомляє він батькові, простягаючи йому кілька зелених лусочок.

— І де вони зараз? — гарчить на мене Раган.

Знизував плечима й киваю в бік вікна.

— Полетіли…

Раган вибігає з кімнати, ледь не збивши Лейру, і я інстинктивно кидаюся до неї, щоб дівчина не впала.

Але дружина зневажливо відвертається від мене та йде геть.

Залишаємося тільки ми втрьох: я, батько та незнайомець. Напевно, це один із наших вчителів.

— До речі, познайомся, Каріоне, з Ітоном — твоїм наставником на найближчі три роки. Тепер він буде тобою займатися і вирішувати, коли тобі їсти, спати, куди йти та як одягатися.

Нічого собі, перспективи!

Мій дракон явно теж не задоволений, та у відповідь на слова батька глухо гарчить.

«Заспокой свого звіра, Каріоне. Я не хочу конфлікту. Мені не подобається використовувати крайні заходи!» — чую в голові голос чоловіка, але замість того, щоб заспокоїтися, дратуюся.

 І цей тепер теж буде мене діставати з будь-якого приводу й без?

Настрій у мене псується остаточно, та замість того, щоби підкоритися, що було б розумно в цій ситуації, я дозволяю своєму дракону зовсім трохи проявитися. О, диво! Я вперше в частковому обороті! Здивовано дивлюся на свої руки, з довгими кігтями та вкриті лускою та посміхаюся.

Ось тільки мій радісний настрій ніхто з присутніх не поділяє.

— Серйозно? — здивовано запитує мій новоявлений наставник. І відважує мені потиличника. Аж ніяк не символічного, враховуючи, що він теж уже в частковому обороті.

— Е, легше з ним, Ітоне. Він недавно з рудників.

— Куди потрапив, наскільки мені відомо, через власну дурість.

— Ну так…

— Остере... Я погодився бути наставником твого нащадка тільки на одній умові… Нагадати?

— Так, пам’ятаю, пам’ятаю. Не втручатися. Гаразд, розбирайтеся тут, а я пішов…