Розділ 6

Каріон

Батько наказав зайнятися правописом. Але мені зараз зовсім не хочеться сидіти в задушливій бібліотеці, виводячи букви. Вже сьогодні прилетять вчителі, і тоді доведеться цілими днями займатися.

Тож поки що вирішую скористатися нагодою. Вибираюся з дому через вікно в бібліотеці та йду подалі в ліс. 

Мені треба вчитися літати! І для навчання в академії це не менш важливо, ніж інші значення. 

Відійшовши на достатню, щоб мене не побачили з дому, відстань, обертаюся та намагаюся злетіти. Один раз, другий, третій… Кожен раз я ненадовго відриваюся від землі, але, як і по дорозі до рудодобувної компанії, у мене виходить тільки перелітати на пару десятків метрів. Мої крила мене не тримають!

Може, це наслідки травми?

«Або чийсь дракон занадто жирний!»

Раптово з’являється голос у моїй голові, і я впізнаю Лейру.

«Мій дракон нормальний! — огризаюся я. — Це твоя дракониця худа, як кажан після зимової сплячки!»

«Як ти смієш ображати мою драконицю, бовдур?! Ти про це ще пошкодуєш. Шматок жиру в лусці!»

«З мене хоч кістки не стирчать, і я не схожий на суповий набір!» — гримаю, від образи не помітивши, що я вже досить довго і високо лечу. Лякаюся і намагаюся спланувати на відкритий простір біля озера. Некрилаті Боги! Якщо в мене не вийде, я або впаду у воду, або вріжуся в скелю… Не знаю, яка перспектива гірша, бо плавати я не вмію…

«Пф! І це каже мені заросле драконя, схоже на беконного кнура! Твої маленькі крильця навряд чи коли-небудь піднімуть твою величезну тушку в небо!» — продовжує діставати мене Лейра. Але всі мої думки зараз зайняті тільки одним — як не вбити себе…

Мені все-таки вдається якось приземлитися біля самої води. Я боляче вдаряюся об камені й мимоволі охаю.

«Що, знову не вийшло злетіти?» — єхидно цікавиться дружина. І я дивуюся, як Лейра, зовсім недавно ще така добра і турботлива, так швидко перетворилася на стерво?

Це тільки її особливість чи всі жінки такі?

«Це просто ти такий!» — фиркає вона, і тут я бачу в небі білу драконицю! Мій звір миттєво реагує на появу нашої Істинної Пари та, попри мою волю, видає шлюбний заклик.

«Ти це серйозно, Каріоне? Ти думаєш, я на це поведуся? Мушу тебе розчарувати: моя дракониця дуже вже вибаглива. У всьому. А тим більше в… цьому! Так що втихомир свою тваринку, поки всі навколишні самиці не злетілися!» — презирливо сміється Лейра і зникає. І з моєї голови, і з поля зору мого дракона.

Мій звір ображено замовкає і відмовляється зі мною спілкуватися. Тож додому ми повертаємося у драконячій формі. Пішки.

І, звісно, потрапляємо на очі Остеру.

— Тааак… Тобто, ігноруємо розпорядження батька? Ти де зараз мав бути та що робити?

«Займатися правописом у бібліотеці…» — відповідаю подумки, не маючи можливості обернутися.

— Саме так! Займатися правописом! Тобто, сидіти за столом у бібліотеці! А замість цього я бачу дракона, який кульгає до будинку з боку озера! Поплавати захотів?

«Взагалі-то політати…»

— І?

«Туди я долетів…»

— А назад?

Мій дракон важко зітхає і лягає під дерево, прикриваючи очі третім повіком.

«А назад не вийшло…»

— Обертайся!

«Не можу…»

— Якого Некрилатого Бога?

«Не знаю… Він відмовляється!»

— Щось сталося?

«Ми зустріли Лейру… Її драконицю…»

— Тааак. Але це ж не все?

Я не хочу розповідати, як мій дракон видав шлюбний заклик і наша Пара нам відмовила. Але батько «почув» мої думки…

— Я ж тебе попереджав, що вам ще рано думати про таке! Гаразд. Лежи поки тут. Найкраще для тебе зараз буде поспати. Швидше за все, це мине само, як із блоком.

«А якщо ні?» — лякаюся я.

— Не хвилюйся, я, як начальник Таємної Канцелярії, знаю, як розв'язати цю проблему!

Я лякаюся і відразу повертаюся в людську іпостась.

— Ось бачиш! Я ж казав, що це не буде важко! Але поспати тобі однаково треба.

Батько має рацію. Після цієї пригоди я відчуваю себе знесиленим. І морально, і фізично.

— Іди до себе й більше так не роби!

Йду до своєї кімнати й буквально падаю на своє ліжко, та чую верещання дракончиків. Кріт, Кас і Каєн, виявляється, поки мене не було, затишно влаштувалися в моєму ліжку.

— Ой! — каже Кріт, обернувшись.

— Що ви тут робите?

— Від вчителів ховаємося… — докладає Кас.

— Тут не шукатимуть, — приєднується Каєн. — Не здаси?

— Ні. Нумо спати…