Розділ 4

Каріон

Я так радий бачити братів! Усіх. І Симона зі Стайєром, і Кріса з Касом. 

Бачу ще одного незнайомого мені малюка, такого ж віку, як і сини Остера, який ні на крок не відходить від моєї сестрички Ольбії, дочки Остера й Арти. Звідки взявся цей хлопчина? Черговий син нашого татуся?

«Зараз отримаєш! О, запрацювало!»

«За що цього разу?» — зітхаю. Ментальний блок, який я поставив у таверні, вимкнувся…

«За припущення, що паплюжить честь і гідність начальника Таємної Канцелярії Імперії!»

«Тобто цей хлопчисько не ваш син?»

«Цього разу не мій. Це син Рагана — наставника твоїх братів.»

«Яких?»

«Всіх! А тепер проси вибачення. Я образився…"

«Вибачте…»

«Виглядає якось не дуже щиро, але поки що зійде…»

Я бачу, що Ольбія стоїть осторонь і не підходить до мене. Йду до сестри сам.

— Привіт, сестричко. Як ти? Я сумував…

— Сумував, значить? Тоді навіщо пішов?

— Дурень був… Вибачиш?

— Якщо пообіцяєш більше не тікати!

— Присягаюсь! — урочисто кажу й беру сестричку на руки. Симон і Стайєр бігають навколо мене, а три драконча намотують кола над нами.

Краєм ока бачу, як Лейра, трохи примружившись, спостерігає за нами. Вона не любить дітей? Ну що ж, терпіти малечу їй доведеться лише місяць.

Заходимо в будинок і, після того, як діти усілися на лавках, Остер офіційно представляє всім Лейру.

— Знайомтеся. Це дружина та Істинна Пара Каріона — Лейра з Роду… — тут Остер запинається, та Лейра доповнює його:

— З Роду Вільних Драконів. 

Я так розумію, це рід її батька.

Потім Остер представляє Рагана — наставника хлопчаків, і його дружину Зуару.

— Кріс і Кас — мої сини, Каєн — син Рагана та Зуари, Стайєр та Симон — мої названі сини, брати Каріона. І наша маленька принцеса — Ольбія!

Встигаю помітити, як по гарному обличчю моєї дружини пробігає ледь помітна тінь, коли Остер називає Ольбію — принцесою.

Лейру так зачепило, що батько жартома використовує титул, якого тільки недавно її позбавили?

Після вечері батько викликає мене до свого кабінету. Саме так і сказав слуга:

— Начальник Таємної Канцелярії викликає вас до свого кабінету!

Я спершу лякаюся, а потім розумію, що Остер інакше не може... Молодший брат імператора любить нагнати пафосу, і всі слуги в будинку звертаються до нього виключно за його посадою чи титулом.

Але в будь-якому випадку, будь-то наказ чи прохання, ігнорувати Остера не можна.

Заходжу в кабінет. Батько перебирає якісь папери й деякий час ігнорує мою присутність. Теоретично я маю перейнятися і почати переживати, але я поки нічого не накоїв, тому нервувати мені нема через що.

Через деякий час і Остер це розуміє.

— Сідай, — командує він. І ставить питання без будь-якої підготовки: — У тебе є ментальний зв’язок із Лейрою?

— Ні, — відповідаю і тут же замислююся. Адже дійсно, всю дорогу не було жодного натяку на зв’язок із дружиною. Хоча раніше ми зв’язувалися бувши за сотні кілометрів один від одного. — А це проблема?

— Так, якщо припустити, що це не випадковість… Ми не знаємо, чи вигнання Лейри з Південного Королівства було справжнім, чи це маневр королеви Лакари з метою впровадити у вищий світ Імперії свого агента.

Від такого припущення втрачаю здібність розмовляти, але не можу зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що батько не має рації…

— Але що Лейра може зробити одна?

— Її мати самотужки тримає в покорі всіх чоловіків Південного Королівства. Ми не знаємо, наскільки сильний Родовий Дар Аліейри. І що вони з матір’ю задумали. Не можна скидати з рахунків можливість того, що вигнання було всього лише виставою!

— І тому Лейра ставить блок, щоб я не міг прочитати її думки? — закінчую за батька.

— Це ще один аргумент на користь моєї теорії… — зітхає Остер. І продовжує: — Лейра мені подобається. І я дуже хотів би, щоб мої підозри не виправдалися. Але відкидати таку можливість я не маю права! Я — начальник Таємної Канцелярії та член імператорської родини. Як і ти, сину. Будь насторожі. І не дозволяй Лейрі керувати собою. Ні в чому. Усе починається з дрібниць…

Лейра

Затишний маєток в Остера з Артою. Мені подобається. Хоча після палацу складно звикнути до маленьких кімнат і вузьких коридорів. Але радує, що людей тут не так багато. Уся прислуга живе в флігелі та з’являється в домі тільки за необхідності.

Як Остер і обіцяв, нам із Каріоном виділяють окреме житло. Сподіваюся, там є дві спальні. Інакше Каріону доведеться ночувати у вітальні на диванчику.

Та хоч на килимку! В одному ліжку з ним я спати не збираюся! У Південному Королівстві це взагалі не прийнято. У кожного з подружжя своя кімната й чоловік приходить до спальні дружини виключно на її прохання. Тільки бідняки сплять в одній кімнаті й на одному ліжку!

Слава Степовим Богам, спалень у виділеному нам гостьовому будиночку виявилося достатньо: одна на першому поверсі та три на другому. Займаю єдину спальню першого поверху, щоби повністю виключити можливість розміщення Каріона хоча б по сусідству.

Чоловік, скриплячи зубами, вирушає нагору..

Чудово! Тепер можна облаштовуватися. Ось тільки… З речей у мене тільки те, що на мені…

Мені незручно просити й поки я намагаюся придумати, як розв'язати цю проблему, лунає стукіт у двері.

— Це я, — чую голос Каріона, — можна увійти?

— Заходь, — дозволяю йому, дивуючись, що він знайомий із такими нюансами поведінки, як постукати й попросити дозволу увійти. Іноді мій новоявлений чоловік приємно дивує.

— Склади список, що тобі потрібно. Арта дасть на перший час найнеобхідніше зі своїх речей, а завтра ви підете з нею по магазинах.

Я приємно дивуюся такій турботі чоловіка, але потім розумію, що він просто повторює розпорядження Остера або Арти, що більш ймовірно. Взагалі-то мені однаково, чия це ініціатива. Головне, що ідея хороша.