Розділ 3

Каріон

Остер щойно підставив мене перед Лейрою…

Так, ми з ним уже обговорили меню ментально. І я повідомив, що саме хочу. Але для Лейри діалог у таверні виглядав так, ніби батько навіть такі дріб’язкові питання вирішує за мене.

Він це спеціально робить?

«Тільки не треба чіплятися до дрібниць!» — гарчить Остер ментально, продовжуючи, як ні в чому не бувало, мило розмовляти з Лейрою та Артою.

«До дрібниць? Моя жінка мене зневажає, і ти називаєш це «дрібницями»?» 

Як завжди, рознервувавшись, переходжу на «ти».

«Ну, якщо ти збираєшся чіплятися до кожного слова, то формально, Лейра ще не твоя жінка…» — «втішає» мене Остер. Я втрачаю дар мови і якимось чином примудряюся поставити блок.

До кінця трапези батько час від часу поглядає на мене, і я бачу, що він намагається мені щось «сказати». Але, на свою радість, я нічого не «чую».

Перед тим як сісти в екіпаж, Остер хапає мене за комір і затягує в якусь комірчину на виході з таверни.

— Ти що це робиш, гаденя?? Блоки від батька ставити навчився?! Приїдемо в маєток, я з тобою розберуся! — гарчить він на мене.

— І як? — вибухаю я. — Відшмагаєш? Думаєш мене можна налякати чимось після каменоломень?

Видаю йому та відвертаюся, щоб не показувати своїх сліз. А спина починає зрадницьки нити, ніби по ній знову пройшлися батогами.

Остер деякий час тільки тихо шипить, але потім перепрошує:

— Вибач, сину. Я не мав на увазі нічого такого. Максимум змусив би тебе побігати навколо будинку… Слухай, а як ти блок примудрився поставити?

— Не знаю… — зітхаю і зізнаюся: — І як зняти його не уявляю…

— Я міг би пробитися, але це буде дуже неприємно, м’яко кажучи. Гаразд. Швидше за все, само собою пройде. Але краще так більше не роби, поки не навчишся повністю ним керувати. Бо можна отримати ментальний зрив. А це неприємно.

— Я не спеціально… — намагаюся виправдатися. Остер стискає моє плече, але потім різко відсмикує руку та йде. Що це було??

Лейра

До кінця поїздки ми з Каріоном не розмовляємо. Та він взагалі ні з ким не балакає! Тоді як я та Арта всю дорогу ведемо приємну бесіду про різні жіночі дрібниці.

Остер теж сидить задумливий і час від часу поглядає в бік сина.

Не знаю, що між ними сталося, мене це не цікавить. Але з таверни вони вийшли якісь дивні.

Поки що я намагаюся подружитися з Артою. Не треба бути начальником Таємної Канцелярії, щоб зрозуміти, що в цій родині вона головна.

Та поки не почнуться заняття в академії, мені доведеться жити в їхньому будинку. Майже місяць. Тож треба якось пристосуватися.

Далі все буде набагато простіше. Мене навчали користуватися родовим даром, і я вмію впливати на чоловіків так, щоб вони цього не помітили. Тож я не дуже нервую щодо свого майбутнього навчання в академії. 

А ось на що розраховує Каріон?

Він же навіть школу не відвідував. Ну так, коли ми спілкувалися, він розповідав, що мама йому читала купу підручників та різних довідників. Все підряд. І якісь уривчасті знання в нього є з усіх предметів. Але цього замало, щоб вчитися, а тим більше закінчити академію. Та ще й таку престижну!

Без свого татка та використання титулу, Каріон із навчанням не впорається. А я допомагати йому не збираюся…

Нарешті ми  приїжджаємо до маєтку. На зустріч нам вибігає ціла купа малюків. Лише одні хлопчаки. Хоча ні. Є ще й дівчинка. Це все діти Остера?

Я намагаюся порахувати малюків, але вони метушаться, і деякі з них постійно змінюють іпостасі. Зрештою я припиняю це безглузде заняття. Рано чи пізно мене просто з ними всіма познайомлять.

Раптово двоє з дітей підбігають до Каріона й обіймають його.

— Ти повернувся!! — каже один.

— Ми чекали на тебе й дуже сумували, — приєднується другий.

Я розумію, що це Симон і Стайер — брати Каріона, про яких він мені розповідав…

— Як ви тут без мене, не бешкетували? — цікавиться Каріон, обіймаючи хлопчиків.

— З наставником не побешкетуєш... — зітхають вони хором.

— Він такий суворий?? — стурбовано запитує Каріон.

— Та ні… Але бешкетувати не дозволяє!

— А я чув свого дракона! — з гордістю каже один з малюків. — Він гарчав!

— Це в тебе в шлунку після недозрілих ягід бурчало! — одразу ж обламує його другий, і хлопчаки починають один одного беззлобно штовхати.

Каріон сміється, і я бачу, як його очі стають блакитними, як небо в ясний день. Але, як тільки чоловік помічає, що я за ним спостерігаю, він бере братів за руки та йде до будинку. Але я встигаю помітити, як змінюється колір його очей: з блакитних вони стають сірими, а потім темніють, як небо перед грозою.

Каріон ненавидить мене…

Ну що ж, це взаємно…