Глава 7. Не повертайся

Глава 7. Не повертайся

Катя

Дивлюсь на телефон, на невідомий номер і розумію, що це той самий, який хвилює мене кілька тижнів. Що це, більше всього, Кирило, аніж моя клієнтка, яка обіцяла перетелефонувати. Переглядаю журнал викликів і всі підозрілі дзвінки, під час яких я не чула жодного слова від абонента, здійснювалися самі від цього невідомого. Трясця! Як я могла так спалитися? Невже справді це знову був він? Та я так боятимуся кожного чужого номера! Клієнти будуть телефонувати, а я не знатиму, чи відповідати, чи ні. Ну, що це таке? Навіщо він дзвонить? Невже не розуміє? В нього є дружина! Нехай їй і телефонує, бідолашній. Казала мені сьогодні зранку Таміла, щоб я не йшла на роботу. Ну от! Не послухалася і що тепер? Сталося так, що я повідомила Кирилу, коли маю вільний час. Молодець!

– Кать, що з тобою? – питає Таня, коли бачить, що я застигла на місці на довгий час.

– Та все добре, Танюш. Я просто…

А що я «просто»? Перепила вчора, а сьогодні не розумію, з ким розмовляю? Що ж, і таке буває в житті.

– Ти якась сьогодні сама не своя, – бачить мене наскрізь.

– Вчора з Тамілою відпочили під пляшечку червоного. Сьогодні трішки погано себе почуваю.

– То навіщо ж ти прийшла?

– А хто ж працювати буде? Я, до речі, просила тебе зранку відкрити салон, щоб ще трохи поспати… – сідаю в крісло. – Мабуть, так і треба було вчинити.

– Коли ти мене про це просила? Щось не пам’ятаю, – дивується Таня.

– Ти ж мені зранку дзвонила, – кажу зрозумілу річ, але бачу, що Тані вона занадто підозріла.

– Я тобі не дзвонила, Кать, – махає головою, а я дивуюся.

– Як? – тепер взагалі нічого не розумію.

– Катюш, може, тобі наснилося? Але я зранку не телефонувала тобі.

Знову переглядаю журнал викликів і бачу, що цей невідомий номер дзвонив і сьогодні вранці. От паскудник! Навіщо він так часто телефонує і просто мовчить? Хоче мене до сказу довести? То до цього вже не довго! Я вже вся на взводі. Ще трішечки, Кірюш, подіставай мене і потім побачиш, яка я у гніві.

– Мабуть, таки наснилося. Вибач.

– Та нічого страшного. Все добре, – відповідає Таня.

Мій телефон знову озивається викликом від невідомого номера і я підскакую на місці. Гадаючи, що це знову Кирило мене діймає, я не поспішаю підіймати трубку. Проте дивлюсь на номер і розумію, що це точно не він.

– Алло, – боязко відповідаю.

– Пані Катерино? – чую в трубці жіночий голос. – Доброго дня. Я вам уже телефонувала з приводу запису на стрижку. Ви обіцяли подивитися, коли маєте вільне віконце.

– Так, – зітхаю. – Доброго дня. Завтра на п’ятнадцяту годину є місце, – повторюю вдруге, тепер уже точно розуміючи, з ким розмовляю.

Як я могла так помилитися?

– Чудово. Буду, – обіцяє клієнтка. – До завтра.

– До побачення, – відводжу телефон від вуха, дивлячись в одну точку.

Так і до шизофренії недалеко. Кириле, що ж ти зі мною робиш? Навіщо ти знову повернувся в моє життя?

– Кать, все добре? – турбується Таня.

– Так-так, – відповідаю на автоматі.

– Що з тобою, сонце? Я тебе не впізнаю вже кілька днів.

– Не знаю. Не висипаюсь, тому й така, – роблю припущення.

– Може, тобі відпустку взяти? Відпочинеш трохи.

– А ти сама тут будеш? – скептично запитую. – Ні. Ніякої відпустки. Зараз кави вип’ю і все стане на свої місця, – підіймаюся з крісла. – Ти будеш?

– Угу.

Поки робила каву, думала про Кирила. Розумію, що цей чоловік не зробив мені нічого доброго, а тому я надаю йому забагато честі, щоб так часто думати, та все ж… нікуди правди діти. Я думаю про нього. Чи хотіла б я дійсно завтра з ним зустрітися? Однозначно, ні. Я не можу бачити його після стількох образ, довгих років страждань і марних спроб забути чоловіка. Кажуть, що час лікує, проте в моєму випадку це не так. Я тримаю спогади про Кирила в пам’яті для того, щоб не забувати, яким болючим буває кохання, а тому більше ніколи й ні в кого не закохуватися. А може, навіть кохання до Кирила не минуло? Я ж учора за келихом вина й ляпнула Тамілі, що досі кохаю його. А хіба може бути інакше? Мені б не було так боляче бачити чоловіка, якби почуттів до нього не залишилося й крихти. Та все ж боляче. Значить, і справді кохаю.

Випивши каву з Танею, я почала збиратися додому. Клієнтів більше не залишилося на сьогодні, а тому сидіти тут і псувати настрій колезі своїм пригніченим виглядом не хотілося. Я планувала виспатися й марно сподівалася, що з хорошим сном прийде і хороший настрій. Проте сталося не так, як гадалося.

Вдома на цілий вечір я залишилася одна. Таміла пішла на побачення з Романом, а я все ж таки прийняла душ і лягла раніше спати. Я навіть не чула, коли подруга повернулася додому.

Зранку прокинулася, але повідомлення, що висіло на телефоні, одразу зіпсувало мій вранішній гарний настрій.

«Сьогодні зустрінемося.»