Глава 1. Ти повернувся

Глава 1. Ти повернувся

Катя

– Ооох, як же сьогодні жарко, – впала на робоче крісло без сил. І байдуже, що ще не прибрала залишки волосся після останнього клієнта. Зараз мені так спекотно, що хочеться впасти просто на підлогу, щоб відчути хоч якусь прохолоду. 

– Катюш, ще трішечки. Ще годинка робочого часу, а потім підемо по домівкам, – втішила моя колега Таня, з якою працюю в салоні пліч-о-пліч вже три роки.

Ще коли починала кар'єру перукаря, наймаючи то одне, то інше приміщення, яке я гордо називала своїм «салоном», Тетяна просилася до мене на роботу. Ми познайомилися з нею під час укладки її волосся на день народження хлопця дівчини. Знайти в чужій країні рідну людину досить важко. Тому ми подружилися одразу й спочатку дуже багато спілкувалися. Дівчина на той час проходила курси з манікюру, тому дуже хотіла працювати разом зі мною в салоні. Вона, як ніхто, вірила в мене, знала, що я доб'юся свого й розвину своє невеличке наймане приміщення на справжній салон краси. Відтоді ми з колегою нерозлучні і працюємо разом, створюючи неймовірні елементи краси в кожній жінці.

– Знаю, мила, знаю. Але в мене вже немає клієнтів, тому я можу йти додому, – вирішила пожартувати. 

– Ей, ти що, покинеш мене саму? В мене ще одна клієнтка за десять хвилин.

– Ахах, – сміюся з виразу обличчя дівчини. – Не покину, не хвилюйся. Я лише пожартувала. Якщо хочеш, можу сходити до найближчої кав'ярні за холодним лимонадом. Я товаришую з барменом, що там працює, – підморгую.

– Ооо, було б супер, – одразу радіє. – А в них і таке є? Я гадала, там тільки кави.

– Ні, для нас у них є навіть смачний лимонад з льодом, – всміхаюся та встаю з крісла. – Добре, біжу за живильною водичкою.

– Чекаю, – простогнала Таня, мріючи вже скоріше напитися й відчути прохолоду. 

Я й сама вже не проти випити холодного напою, але в нашій комірчині салону маються лише чаї та кави. Ми з Танею навіть не сподівалися, що так скоро наступить літо й почнеться жахлива спека. Варто вже придбати та встановити кондиціонер у салоні. Досить вже відкладати й відкладати. Гроші хоч і важко заробляються, але вони для того й заробляються, щоб покращувати людям життя. 

Вийшла з салону й відчула на дворі неймовірну спеку. В приміщенні салону ще не так було відчутно. А тут так парить, ніби до сауни завітала. Благо, що найближча кав'ярня знаходиться неподалік за кілька метрів. Куплю лимонаду для нас з Танею і повернуся назад. 

Зайшовши до кафе, відчула зміну клімату. От що значить хороший кондиціонер. Мені теж треба придбати до салону, бо й клієнти сьогодні почали жалітися на задуху. Вирішивши, що завтра ж піду й подивлюся хороший кондиціонер для свого салону, я підійшла до бармена.

– Костику, привіт, – сіла за барну стійку.

– Ооо, які люди? Радий тебе бачити, Катюш, – всміхається хлопець. – Як справи?

– Якби не спека, було б краще, – скаржуся. – Холодненького лимонаду не знайдеться?

– Пфф, навіть якби й не було, для тебе зробив би, – підморгує товариш.

Я часто беру каву в цьому закладі. Ось уже кілька років кожного ранку перед роботою я заходжу до кав’ярні та беру каву з собою. Костя вже давно вивчив, який саме напій мені до вподоби, і робить його заздалегідь до мого приходу, знаючи навіть достеменно хвилину часу, о котрій я прийду. Ми потоваришували з ним майже одразу. Він хороший хлопець і з ним приємно спілкуватися. Позитивний, ввічливий, часто жартує та підіймає настрій. Як-то кажуть, до подібних людей тягне, от і притягнуло мене. Але спілкування й дружба – це все, на що я можу погодитися. Вже більше п’яти років я не маю серйозних стосунків з протилежною статтю і навіть мати не хочу. Костя розуміє мій вибір і не пхає свого носа, куди не слід. Тому такі стосунки мені до вподоби.

– Як справи в салоні? – перебиває потік моїх думок.

– Чудово. Але задуха така, що хоч вішайся.

– А кондиціонер? – цікавиться моїми проблемами, нарізаючи фрукти для лимонаду.

– Треба встановити. Завтра лиш піду й придивлюся. Досить вже відкладати на чорний день. Варто жити сьогодні й зараз.

– Хороше рішення. Чув, що синоптики передавали спеку на цілий місяць, тож варто запастися терпінням і кондиціонером так точно, – киває.

– Боже, це таке прокляття буде цілий місяць тривати? – скиглю, коли Костя ставить переді мною холодний напій. Відпиваю ковток живильної рідини й стає легше бодай на душі. – Дякую. Ти чудо!

– Ти теж, – багатозначно відповів, але я не подала вигляду.

Мені ні до чого розуміти натяки хлопця, бо стосунків я не шукаю. Я навчилася жити сама. Ну, як сама? З Максом звичайно, але кіт не рахується.

– Гаразд. Буду бігти. Танюшка чекає лимонад.

– До зустрічі. Завтра вранці, як завжди?

– Так-так. Все, як зазвичай, – махаю хлопцю й виходжу з кав’ярні з двома величезними пластиковими стаканчиками лимонаду.

Не встигла зачинити двері, як на мене налетів чоловік. Чи то він мене не бачив, чи то я пру, як слон, не помічаючи нічого й нікого довкола, але ми стикнулися і я ледве втримала в руках лимонад.