Епілог

Минуло кілька місяців.

Тетяна навчилася жити інакше — без постійного очікування, що хтось прийде, полагодить її світ або хоча б вибачиться за розбиті місця.
Світ не вибачався, але й не карав — він просто давав шанс щоранку починати спочатку.

Її ніс давно зажив, але найголовніше — загоїлася звичка винити себе за чужі вчинки.
Син підріс, став міцнішим, сміливішим і частіше сміявся. Іноді вночі Тетяні здавалось, що він — її маленька перемога над усім, що хотіло її зламати.

Колишній з’являвся все рідше. Кожен його дзвінок тепер не ламав — лише нагадував, чому добре, що він більше не поруч.
Максим став уроком.
Ілля — примарою нездійснених ілюзій.

А Марина…
Тетяна викреслила її з життя тихо й остаточно.
Після тієї ночі, коли колишній прийшов зірвати побачення, стало очевидно: саме Марина повідомила йому, де була Тетяна і з ким.
Зрада, підступ у найболючіший момент — це стало останньою краплею.

Довіра стала для неї розкішшю, якої вона більше не роздавала бездумно.
Колись вірила людям — тепер перевіряла.
Колись впускала всіх — тепер берегла кордони.

А вона сама — стала нарешті героїнею власної історії.

Одного ранку, коли кавоварка тихо булькала, а син ще спав, Тетяна відкрила вікно.
Світ був простим: світанок, ранкове повітря, горнятко тепла в руках.

І в простоті приходить істина — там, де перестаєш шукати щастя у когось, воно тихо приходить до тебе.

Вона більше не чекала листів, дзвінків, запрошень, повернень і вибачень.
Вона навчилась чекати тільки від себе — і давати собі те, чого потребувала.

Можливо, колись буде нове кохання.
Можливо, буде той, хто не зламає, а підтримає.
А може, найголовніше кохання вона вже знайшла — до себе і свого сина.

Тетяна пригубила каву і посміхнулась.

Це літо почалося з болю.
А закінчилося — свободою.

І тепер вона точно знала: її історія не про зраду, не про падіння, не про чоловіків.

Її історія — про жінку, яка вижила. І навчилася жити для себе.

А попереду — нова глава.
Не про руїни, а про відбудову.
Не про страх, а про силу.

А головне — вперше за довгий час вона не боялася майбутнього.

Вона вже навчилась ходити по уламках, тож тепер знала:
як би не було — вона вистоїть.

Кінець?
Ні. Тільки початок!

Ось я і закінчила свою першу книгу) Сподіваюся, що вона сподобається читачам! Чекаю на ваші чесні відгуки! Дякую!)