Невдале побачення

Так почалося літо Тетяни. Майже рік свого життя вона знову витратила на Колишнього — але навіщо? На що сподівалась?

За цей час вона все рідше спілкувалася з Іллею. Мабуть, справді образила хлопця тим, що дозволила Колишньому повернутися. Згодом дізналася, що Ілля перевівся у піхоту. Тетяна часто писала йому, але відповіді приходили зрідка — раз на місяць. Інколи він телефонував: казав, що сумує, що любить, — а потім знову зникав. Він теж розірвав стосунки зі своєю жінкою й переживав це боляче. Так і минало літо: у розірваних  почуттях і невизначеності.

Одного разу Тетяні в TikTok прийшло повідомлення від незнайомого номера з проханням передзвонити.

— Це Льоня, чоловік вашої няні. Я приїхав несподівано додому з передової, а там ваш чоловік пізно вночі.

Тетяна спокійно відповіла, що вони розлучилися. Але осад залишився — особливо через Марину, няню, яку вона вважала подругою.
Невдовзі Марина пояснила, що Колишній привіз їй машину з ремонту і, через комендантську годину, залишився переночувати. Тетяна їй повірила.

Ще за тиждень побачила у TikTok відео Іллі з іншою жінкою й дитиною. Це боляче зачепило — адже він казав, що не має нікого. З’ясувалося, що відео старе, зняте сім місяців тому. Але брехня залишалась брехнею. Тетяна почувала себе ошуканою — вони хвилювалися за нього, а він просто жив своїм життям.

Суд призначили на 13 серпня. Колишній не прийшов.
На той час Тетяна вже спілкувалася з Максимом, хлопцем із сайту знайомств. Він запрошував на побачення. Вона хотіла зробити все правильно — після офіційного розлучення. Але після першого засідання і неявки Колишнього вирішила піти.

Вони тільки встигли з’їсти піцу, як пролунав дзвінок:

— Хочу поговорити із сином.

— Так пізно? Уже дев’ята, ми скоро спати.

— Дай мені малого.

— Я не вдома.

— Що шляєшся, хвойда? Лишила малого на чужу людину — і задоволена? Курва!

— Не на чужу людину, а на няню. І всього на кілька годин.

— Коли ти будеш вдома?

— Хвилин за сорок, а що?

— Нічого. Хочу побачити малого.

Коли Тетяна повернулась додому після зірваного побачення, її вже чекав скандал. Колишній бігав по подвір'ю і кричав, раптом вирвав із її рук телефон і пішов. Няня зібралась і покинула дім.

Через п’ять хвилин він повернувся — тицяв їй в обличчя переписку з Максимом, верещав, що вона хвойда, і кинувся битися. Тетяна захищалась, як могла, але він був у півтора рази більший за неї.
Схопивши її за голову ззаду, вдарив об полицю. Ніс хрустнув — переламаний і вивернутий убік. Сльози бризнули з очей, але тремтячими руками вона різким рухом поставила його на місце.

Чоловік вибіг надвір, довго кричав, забігав у 

дім, не давав спати до п’ятої ранку.

— Чого ти хочеш від мене? — тихо спитала Тетяна, коли він на мить стих. — Чому ти лізеш у моє життя? Ми давно були б розлучені, якби ти прийшов на суд.

— Хто до тебе лізе, ти шалава! — гарчав Колишній. — Ти мені й нафіг не треба! Просто як ти могла лишити малого з чужою людиною?!

— То як я ходила на роботу, і дитина була з нянею — це було нормально? А як я пішла на побачення — вже ні? Якщо я така погана мати — забирай малого й живи з ним, — кинула вона крізь біль.

— Ні, я не хочу жити з сином! — спалахнув він.

— То що ти хочеш? — не повірила Тетяна.

— Я хочу, щоб ти жила з малим і сиділа вдома!

Вона від здивування навіть забула про пульсуючий біль у носі.

— Тобто ти і після розлучення збираєшся вказувати мені, як жити? Ти не забагато хочеш?

— Нас ще не розвели! — проричав він.

— То розведуть, — твердо сказала Тетяна. Її все ще трусило після бійки, але всередині росла впевненість: вона зробила правильно.

— І не смій мене більше навіть пальцем торкатися, — додала вона спокійно. — Ти мені ніхто.

Іронія долі — до сина, якого так хотів "побачити", він так і не зайшов.

Наступного дня Тетяну чекала ще одна несподіванка.
Їй прийшло повідомлення від невідомої жінки. Виявилося — це дружина Максима.
Ще одна брехня. Ще одне розчарування.

«Невже всі чоловіки такі?» — це питання боляче різонуло свідомість.

Вона сіла на край дивана, прикривши долонею щойно вправлений ніс, і вперше за довгий час відчула не лише втому, а й дивне прояснення.
Думка, яка раніше здавалася страшною, раптом прозвучала тверезою:

Ніхто не прийде і не врятує — доведеться рятувати себе самій.

Тетяна повільно вдихнула, ніби робила вибір. Це літо почалося з болю, але, можливо, саме він стане пусковою точкою для змін.

Вона стерла повідомлення — одночасно стираючи зі свого життя чергові чужі обіцянки, ілюзії та власні очікування.

Попереду ще багато битв, можливо, і не менше поразок. Але вперше за рік вона зрозуміла:
її історія — не про чоловіків, не про зради і не про «бути потрібною».

Її історія — про те, як вона нарешті вчиться обирати себе.

Вона підійшла до дзеркала. Очі були запухлі, ніс синів, але в погляді блиснуло нове — тиха рішучість.
Я ще піднімуся, — подумала вона. — І більше не дам жодному руйнувати мене.

На вулиці починало світати.
Тетяна на мить уявила, як ці перші сонячні промені торкаються її життя.
Біль ще тут — але поруч із ним з’явилося щось нове.

Надія.

Може, саме з неї і починаються справжні історії.