Поворот долі

Наступного дня Тетяна зібралася з силами: їх чекав серйозний розмовa. Півроку окремого життя не могли пройти дарма — і вона мала що сказати.

— Я маю друзів, серед них є й чоловіки, — сказала вона рівно. — І я не збираюся припиняти з ними спілкування. Вони підтримували мене, коли ти був відсутній.

Колишній скривився:

— Ти знущаєшся? Чи вирішила наставляти мені рога? Я цього не дозволю!

Тетяна витримала його погляд.

— Я не питаю, чим ти займався півроку в Одесі, і не просила тебе повертатися. Це було твоє рішення. Тож змирися: я не розірву дружбу заради твоїх ревнощів.

Після паузи він буркнув:

— Добре.

Згодом чоловік загорівся ідеєю повернутися до свого меблевого бізнесу. Хотів відкрити магазин, але, як завжди, грошей не було. Тетяні довелося зняти з кредитної картки — “тимчасово”.

Перші місяці чоловік приходив пізно, майже не ночував удома — готував магазин, який через деякий час запрацював. Та полегшення не прийшло: грошей у дім він не приносив.

— Післяходів багато, прибутку ще немає, — повторював він.

Тетяна працювала, бо дитину вже доглядала няня. Потім колишній почав скаржитись на сильні головні болі, два дні лежав без сил. Жінка повезла його до приватної клініки, взявши гроші у борг у колег. Так минуло півроку.

Одного дня він заявив:

— Твою машину треба продавати. Вона скоро зламається.

Тетяна не дуже розумілася на техніці, але погодилась — із умовою, що куплять дешевшу квартиру одразу, а на її кредитку повернуть ті кошти, які вона колись знімала на покупку авто.

— Гроші треба вкласти в бізнес, — пояснював він. — Гроші мають робити гроші. Машину купимо потім.

— Потім ви просто їх розтратите, — заперечила Тетяна. — А нам авто потрібно, син не ходить, треба їздити до лікарні.

— Ти мені ніколи не віриш! — кричав чоловік, але зрештою погодився.

Проте після продажу машини грошей так і не було.

— Покупець розрахується через місяць, — пояснив він.

---

З’явилися дивні “друзі”. Чоловік приходив додому тоді, коли Тетяна з сином уже спали. Його тон ставав дедалі грубішим, лайка — звичною. У суперечках він поводився нервово, агресивно, наче щось приховував.

Минуло два місяці. Коли вона обережно запитала:

— Коли повернуть гроші за авто?

Чоловік вибухнув:

— Тобі від мене тільки гроші потрібні!

Ці слова боляче різонули. Тетяна почала думати: навіщо вона повернула його у сім’ю?

Грошей не дає, вдома не буває, ночами сидить у телефоні, а агресії щоразу більше.

Наближався її день народження. Чоловік поводився так само, і після чергової сварки крикнув:

— Якщо тобі щось не подобається — тікай на всі чотири сторони!

Жінка була на межі. Вона зібрала речі й на тиждень поїхала до матері. День народження провела на самоті, але саме розмова з мамою стала переломним моментом. Тетяна зрозуміла:

Краще бути одній, ніж так.

Вона вирішила розставити всі крапки і подати на розлучення.

Та коли повернулась додому і  зайшла в будинок, побачила картину: колишній сидів надворі з телефоном, а син лежав сам у кімнаті — у темряві, задусі, серед рою мух, що залетіли через відкриті вікна.

Це стало останньою краплею.

Побачивши її, чоловік накинувся з криками:

— Ти зав’язала мені руки і ноги цією дитиною! Ти — кукушка, нікчема!

Тетяна мовчала. Сказати було нічого. Потім тихо відповіла:

— Збирай речі і йди. Сина я з тобою не залишу.

Після чергових образ чоловік кинув:

— Ти ще на колінах приповзеш!

І грюкнув дверима.

Тетяна видихнула.
Уперше за довгий час — легко.

Вона знала: назад не буде.