Ціна відпочинку

Тетяна була виснажена — лікарнею, нескінченними онлайн-уроками та доглядом за хворим сином. Вона давно мріяла хоча б про тиждень тиші, аби просто видихнути. Колишній обіцяв забрати малого після лікарні, щоб вона відпочила — і тепер жінка вирішила нагадати йому про домовленість.

Проте, коли набрала його номер, почула несподіване: він уже в їхньому місті  приїхав“потусити” з друзями. Лише через три дні, без великого бажання, він нарешті приїхав. Ледь переступивши поріг, почав бурчати:

— Як я його заберу? У мене немає грошей! Чим я його годуватиму?

— Але ж ми домовлялися, — тихо нагадала Тетяна.

— Ти що, не розумієш? Я не можу, в мене робота! — підвищив голос чоловік.

— То гуляти тиждень з друзями ти маєш час, а побути з сином хоча б три дні — ні? — не стрималась жінка.

У відповідь полилися образи і лайка.
Слова били точно в серце:

— Яка ти мати? Ти нікчема, сама нічого не можеш!

Довівши Тетяну до сліз, він рубонув:

— Збирай речі — я заберу малого.

Тремтячими руками вона зібрала все необхідне, віддала продукти, навіть поклала гроші — аби син не був голодним.
Коли двері зачинилися, Тетяна впала на ліжко і заснула — вперше за багато днів по-справжньому.
Прокинулась лише наступного обіду — від дзвінка Колишнього.

— Він плаче за тобою. Я не можу нічого зробити.

— Коли він плакав за тобою, я справилась, — спокійно відповіла жінка.

Після паузи пролунало несподіване:

— Може, я повернусь у сім’ю? Подумай до завтра.

Тетяна мовчала — пропозиція вибила її з рівноваги.

— Дивна в тебе реакція, ніби я всі твої плани ламаю, — кинув він з ехидою.

— Добре, я подумаю, — відповіла нарешті.

Увечері вона поділилася новиною з інтернет-друзями — більшість відмовляли її повертатися, але рішення було тільки її. Вона вагалася: серцем не довіряла Колишньому, але боялася залишитися самою із лежачим сином. Та й хлопчик дуже сумував за батьком.

Наступного ранку телефон затремтів знову.

— Ну що, ти вирішила? — нетерпляче.

Тетяна мовчала.

— Якщо ні — їдемо до моєї мами. Я сам не справляюсь.

Цього вистачило. Вона погодилась.

Того ж дня син повернувся додому.
“Я відпочила”, — подумала жінка, притискаючи хлопчика до грудей.
Але в той же момент зрозуміла — відпочинок закінчився, а справжня боротьба тільки починається.

Вона поцілувала малого в голову і прошепотіла:

— Я витримаю. За нас обох.