РОЗДІЛ 8 "Можеш не хвилюватись"

Божевільні вчинки  пояснюються  одним — божевіллям!   Причинивши  за спиною  двері,  роблю кілька  глибоких  вдихів.  Хух, здається  втекла!

З трепетом  прислухаюсь  до  звуків  в  коридорі. Тиша. Отже,  ніхто не  збирається  мене силоміць виганяти  з будинку, випихати в  ніч,   грубіянити   чи …

Пальці  повзуть  до губ — розпухлих та   жарких.   Вони  печуть   вогнем  поцілунку  Заславського,  його  дотиками,     бажаннями  провернути втрачене,  повернути  мене…   Спершу  я  мов цукерка  на сонці  розм’якла   від  його  напору,  а  коли  нахабна  рука  накрила  груди  — вибухнула  й  вкусила  чоловіка.      Я  зробила  правильно. Я    зробила  правильно,  що  не  піддалась спокусі  й не обійняла  його  за  шию. 

А так   хотілось. Хотілось  знову стати його. Тільки  його  як  три роки  тому на березі  тихого моря…

Я дивлюсь на своє зображення  у  дзеркалі.  Звідти  виглядаю  схвильованою. Очі  блищать  щічки  червоні. А  вуста взагалі  яскравого  малинового  відтінку.  Макіяж  тримається  ідеально,  слід  віддати належне дівчинці  візажисту. Єдине  — невеличка  багряна  плямка  псує  загальну  картину. Ця  плямка  — кров   з  вкушеної  губи  Заславського. Я  торкаюся  її пальцями,  наче  найдорогоціннішого   скарбу. Вона  -   частинка  його…

Спершу  пропозиція Вадима  залишитись  з  ним  під  одним  дахом  в  будинку  покійних  батьків  видалась  божевіллям,  але  потім  я  вирішила  використати  цю  можливість як  шанс  розійтися  мирним  шляхом.  Я  хотіла  довести  колишньому, що  мені  не  потрібні  гроші  Олексія. І взагалі  під  час  розлучення  не  вимагатиму  у  чоловіка  жодного  майна.  Але мій  персональний  біль з ім’ям  Вадим вирішив  інакше. 

Вадим тихенько підходить до дверей. Я чую його кроки - протяжні, повільні, обережні. Я застигаю на місці перед дзеркалом. Очі направлені у напрямку ручки, що зі скрипок опускається нижче. Зараз Заславський увійде.  А я не зможу протистояти його напору. Я захочу повторити випадок у столові, я знову тремтітиму в присутності колишнього. Мої пальці стискається до болю у кулаки. Я на межі, доведена до вищої точки кипіння.

Але, на щастя, він відходить геть, не насмілившись переступити поріг.

Мої плечі опускаються. Хвилювання відступає на другий  план, натомість назовні вибирається головний біль, викликаний вживанням алкоголю.  Я масажую скроні та намагаюсь сконцентруватися на подіях довкола мене, на особистих речах, які за турботами не встигла розібрати до сну. Моя валіза так і стоїть посеред кімнати. Спересердя штовхають її ногою. Даремно я залишалась в сімейному гнізді Заславських. Моя авантюра однозначно не обернеться добром.

Намотавши  кілометрів по кімнаті,приймаю рішення закритися. 

У  темряві лежу  майже  до півночі.  Змусити  себе  не думати  надзвичайно складно,  тому  в  голові   вертяться слайди   спогадів  про  Заславського,  про наш  спільний  медовий  місяць  на  березі  осіннього  моря.

 Нарешті  сльози висихають, і  я,  обійнявши  подушку,  банально  роздивляюсь  одну  точку. 

Несподівано густу  тишу  прорізає  дзвінок  на мобільний  телефон. У  таку  пізню  годину  можуть  телефонувати  виключно   тато  або мама.   Я  з острахом  дістаю  пристрій    і  не  одразу розумію,  хто насправді  турбує. Екран світиться  контактом Назара,  а  до мене усміхається  його вродливе,  артистичне  обличчя.   Моє серце  приємно   стрибає всередині. 

—  Привіт,  Інго,  я  тебе  розбудив? — роздається  мелодійний  чоловічий  голос  по  інший  бік  зв’язку.  У  ньому стільки  ніжності,  турботи  і  вибачень  водночас, що я  поспішаю  запевнити  в  протилежному;

—  Що ти,  все  гаразд. Ти  ж  знаєш,  що я  завжди   двадцять  чотири  на сім  на   заявку.

Додаток  «з тобою» я  плавно опускаю. 

—  Вибач,  що  не  зателефонував  раніше.   Справ  назбиралось  чимало. Без  тебе  взагалі  ніяк. Ти коли  плануєш  повертатись?

—  Назаре,   мені  доведеться   затриматись  на  кілька  днів. Виникли  певні  непередбачувані  обставини. 

Хлопець  витримує  протяжну   паузу.   Я  впевнена,  він  ревнує.   Страшенно  ревнує,  сподіваючись на   наше спільне  завтра і  знаючи про моє   болюче  минуле у  столиці. Я   дослухалась  поради  мами й  не  розповіла  другові  про  справжню  ціль  поїздки.    Підступна  обманула, вигадавши  історію  про  хвору  подругу,  яку  необхідно  підтримати.  А  тепер я  відчуваю  докори совісті  й  усвідомлюю,  що  моя  брехня  приведе до нових  проблем.     Набравши  повні  груди  повітря,  вирішую  зізнатись  про  зустріч  з колишнім  і свій  намір  подати  на  розлучення.  Назар  має  право  знати  правду. Хлопець  чесний  та  відвертий,  і  моя  поведінка  стосовно  нього  ница.   Він  ловить  вагання.

—  Ти   не  хочеш поцікавитись   як  йдуть  справи  в  готелі?  — запитує,  хоч  за  один  день там  нічого  глобального  не  сталось. 

—  Є нові клієнти?  — вичавлюю слова і  знову  роблю  глибокий  вдих. Я  повинна   розповісти  зараз. Повинна.

—  Так, я заселив  чотири  сім’ї. Одна  пара  поїхала  й  обіцяла скористатись  нашими послугами  наспаного  року. А  ще  прорвало кран і  мені  довелось  ремонтувати  його  кілька  годин. На   щастя, твоя  мама  допомогла  розібратись  з  постояльцями. Тож без тебе   як  без рук. 

—  Вибач,  але я  дійсно  повинна   залишитись.  Я  хочу  розірвати  зв’язки  з  минулим  раз і  назавжди. 

Хвилина  мовчанка  нависає  між  нами  невидимим  тягарем.