41 Влад

- Доброго вечора. Це Влад Ткаченко, однокласник ваших доньок, - промовив я, коли Ніка дала мені свій телефон.

- Доброго вечора... - Почувся здивований жіночий голос.

- Ніка зараз разом зі мною. Ми їдемо в авто разом з водієм мого батька. Ми з Нікою трохи погуляємо і я привезу її додому, тому не хвилюйтесь за неї.

- Це чудово, що ви розважаєтесь, але не затримуйтесь довго...

- Добре. Я все проконтролюю. Можете бути спокійною, - відповів я і вибив.

- Суворо ти з нею, - сміючись, сказала Ніка, беручи у мене свій телефон.

- Тільки ти не ображайся, Ніко... Чесно кажучи, мені дуже не подобаються твої родички.

- Все нормально, Владе. Ці дві гадюки мені теж не подобаються, - невесело посміхнувшись, промовила дівчина.

Ця її посмішка розповіла мені досить багато. Схоже, що мачуха і зведена сестра ображали і діставали руденьку.

Від цієї думки мені стало дуже сумно і боляче. Вона ж така маленька і зовсім беззахисна... Ще й рано втратила маму... Навіть боюсь уявити те, як їй було важко.

Чому саме на її долю випало стільки болю і страждань? Від цих невеселих думок мене відволік водій, повідомивши, що ми вже приїхали.

Я вийшов з авто, прихопивши пакети з іжею і допоміг вийти руденькій принцесі.

- Як тут гарно! - Захоплено промовила Ніка, роззираючись довкола.

- Я ж казав, що це чудове місце, посміхнувшись, промовив я.

Ми знаходились на березі річки. Неподалік від мене розташовувався дерев'яний столик і дві лавочки.

Саме туди ми з Нікою пішли. Знявши із себе піджак, я одягнув його на Ніку.

Дівчина намагалась протестувати, але мені вдалось її вмовити. На вулиці ставало прохолодно, а вона була в одній сукні.

- Владе, я ще не замерзла, - бурчала Солодка, коли я закачував їй рукава, бо мій піджак був завеликий для неї.

- Дуже добре. Значить, ти не застудишся, руденька, - усміхаючись, сказав я.

- Ткаченко, ти - нахабний тиран, - сміючись, промовила Ніка.

- Ти що? Як ти могла таке подумати? Я - дуже вихований і турботливий молодий чоловік, - відповів я, розставляючи на столі нашу вечерю.

- Ага... А ще ти дуже скромний...

Ми з Нікою їли і розмовляли про різні дурниці. Вперше за довгий час мені було дуже комфортно і спокійно.

Я був собою. Ніка теж. Ми з руденькою легко знайшли спільну мову. Я дуже хотів, щоб час зупинився і ми змогли довше насолоджуватись компанією один одного.

В якийсь момент Ніка встала з - за столу і підійшла ближче до води, щоб помилуватися краєвидом.

Я пішов слідом за нею. Трохи повагавшись, я обійняв Ніку.

- І що це ти робиш? - Поцікавилась руденька, вигнувши брову.

- Не даю нам замерзнути, - усміхаючись, промовив я.

-  Але мені нехолодно...

- Я за тебе дуже радий, Ніко... А мені холодно... От я і намагаюсь біля тебе зігрітись.

- Ткаченко, ти - нахабний хитрун, - сміючись, сказала Ніка.

Рудоволоса принцеса була зовсім поруч. Така вродлива, мила, справжня... 

Мені дуже хотілось її поцілувати, але я стримував себе, бо не хотів тиснути на дівчину.

Не  вистачало ще, щоб вона мене злякалась або неправильно зрозуміла.

Неподалік почувся якийсь дивний шум. Я повернув голову і побачив те, що мене шокувало.