40 Ніка

Влад відчинив дверці свого авто і допоміг мені сісти. Я вже встигла привітатись з водієм, коли мажорик приєднався до мене.

Моє бідолашне серце калатало, як навіжене. Навіть не знаю через що я більше хвилювалась.

Через те, що їхала хтозна - куди разом із синочком нашого мера чи через те, що помітила того дуже підозрілого і таємничого блондичика?

Цікаво, що робив цей білобрисий тип у нашій школі? Слідкував за мною? Але навіщо йому це?

Мене дуже цікавило те, чи цей дивний хлопець працював на мого таємничого помічника чи саме він і був ним? Чомусь у другий варіант мені не дуже вірилось.

- Владе, а нам далеко їхати? - Поцікавилась я у Ткаченка.

- Яка ти нетерпляча, руденька... Ні, це місце знаходиться досить близько, - посміхаючись, відповів мені хлопець.

- Вже не терпиться побачити, що це там за місце таке, що зачарувало самого Влада Ткаченка.

- Зараз побачиш... Тільки пам'ятай, що це мій секрет. Ніхто не повинен про нього знати.

- Я обіцяю мовчати і берегти твою таємницю,- сміючись, відповіла я.

- Дуже на це сподіваюсь, Ніко.

Через кілька хвилин Влад попросив водія зупинитись. Пообіцявши мені, що він дуже швидко повернеться, хлопець вийшов із машини.

Я дістала із сумочки свій телефон і побачила купу пропущених дзвінків від мачухи і зведеної сестри.

Трясця! Я геть забулась про те, що перед тим, як піти на шкільний бал, вимкунула звук на телефоні.

Така увага моїх родичок  дуже мене здивувала. За все моє життя ці дві паскудні і підлі зміюки стільки мені не телефонували.

Дуже швидко з'ясувалось, що вони мені ще й повідомлень настрочили.

Мачуху і її доньку дуже сильно цікавило те, де і з ким я знаходжусь. Ого... Як у цих гадюк підгоріли хвости... Стільки уваги до моєї скромної персони... Це вже не жарти.

Підозрюю, що ці капосні жаби злякались того, що я можу гарно проводити час і веселитись. 

Поки я старанно думала над тим, що мені відповісти бісовим родичкам, повернувся Влад Ткаченко.

У нього в руках були якісь пакети.

- Що це у тебе, Владе? - Поцікавилась я.

- Перед тим, як ми виїхали зі школи, я замовив нам вечерю у ресторані свого дядька. Підозрюю, що не лише я вже встиг зголодніти, - відповів мажорик, підморгнувши мені.

- Це ти добре придумав... Я, і справді, встигла зголодніти, - сказала я, спостерігаючи за тим, як Ткаченко сідає в авто.

- Мені здалося, чи ти знову засумувала, Ніко? - Поцікавився Влад, уважно мене роздивляючись.

- Мої мачуха і зведена сестра типу дуже хвилюються про те, де я зараз знаходжусь і з ким, - важко зітхнувши, відповіла я.

- Ніко, набери свою мачуху і дай телефон мені. Я поспілкуюсь з нею і все швидко владнаю, - рішуче промовив мажорик.

Повагавшись кілька секунд, я зробила так, як сказав Влад і віддала йому свій телефон.

Я не мала жодного уявлення про те, що збирався говорити моїй мачусі  Влад Ткаченко, але була рада спихнути на нього цю складну і малоприємну місію.