39 Влад

Я не раз бачив, як плакали дівчата. І частенько був винуватцем їхніх сліз. Раніше це мене не краплі не зачіпало, але сьогодні все було інакше.

Мені було дуже сумно і боляче бачити сльози цієї крихітної і тендітної руденької дівчини.

У мене раптово виникло сильне бажання, обійняти Ніку, погладити її по волоссі.  Я ледь стримався, щоб не зробити цього.

Я боявся, що Солодка не правильно все зрозуміє і не хотів її зайвий раз лякати.

Замість цього, я вирішив якось заспокоїти її та відволікти від сумних думок, тому розповів  про одну із своїх останніх халеп.

На щастя, це спрацювало і Ніка навіть посміхнулась крізь сльози, почувши про те, як я невдало влаштував вечірку і втратив омріяне власне авто.

Посміявшись з моєї невдачі, Ніка Солодка витерла сльози і діставши із своєї сумочки вологі серветки і дзеркальце, почала наводити красу.

Я запитав у дівчини про те, чи хоче вона повернутись на бал. Ніка відмовилась і сказала, що бажає потрапити в якесь спокійне і гарне місце.

Я вирішив, що знаю одне таке. Принаймні мені воно здавалось спокійним і гарним та дуже мені подобалось.

Щоразу, коли мені було сумно, я приїздив туди. Особливо часто я там бував в той час, коли мої батьки розлучились і мама переїхала до Японії.

Я дуже сумував за нею, але нічого не міг змінити. Я не збирався ставати на заваді її щастю і здійсненню мрій.

З часом я звик до всього цього, а потім в нашому з батьком житті з'явилась Марія.

Спершу я ставився до неї з недовірою та підозрою, але з часом зрозумів, що вона дуже добра і мила жінка, що справді любила мого батька і піклувалась про мене.

Я запропонував руденькій принцесі відвезти її в хороше і тихе місце. Ніка не поспішала відповідати.

Я бачив, що дівчина вагалася і не збирався на неї тиснути. Я сказав, що відвезу її додому, якщо вона цього хоче.

- А знаєш, Владе, я хочу побачити те місце, куди ти приходиш зі своїми проблемами, - промовила Ніка Солодка, мило посміхнувшись.

- Чудово... Ходімо до авто. Водій мого батька, Арсен Петрович, відвезе нас туди.

- Ходімо, - погодилась Ніка.

Ми з нею, не кваплячись, попрямували до виходу із території школи.

- Ти сьогодні справила на всіх неабияке враження, руденька, - промовив я, посміхаючись.

- Приємно це чути, бо я дуже старалась...

Дорогою до парковки, ми розмовляли про різні дурниці. В якийсь момент я помітив, що Ніка почала якось дивно поводитись.

Вона кілька різів озирнулась і виглядала зляканою.

- Щось сталось, Ніко? - Запитав я у неї і собі роззираючись довкола.

- Ні... Все гаразд... - Відповіла дівчина, намагаючись, вичавити із себе посмішку.

Нічого дивного навкруги я не побачив, але щось збентежило Солодку.

- Чудово... Бо я вже почав хвилюватись. Ти виглядала якоюсь знервованою і схвильованою, - сказав я, уважно роздивляючись свою крихітну, руденьку принцесу - плаксійку.

- То тобі здалося... - Відповіла дівчина, намагаючись бути переконливою.

Попри слова Ніки, я відчував, що її щось непокоїло і мені це дуже не подобалось.