37 Ярослав

Ех... І влетіло ж мені за цю бійку з Журавським. Чому я, взагалі, її почав? Бо психанув через слова того придурка і через його поцілунок з Нікою.

Я мало не вибухнув від люті, коли побачив Ніку в обіймах цього вилупка.

Тепер ще й отримаю на горіхи від батька. Він же винесе мені мізки своїми повчаннями.

Та що це в біса зі мною коїться?! Через цю Солодку у мене геть дах їде... Я їй ніхто. Мене не повинно хвилювати те, з ким вона танцює чи цілується.

Трясця! Але це мене хвилює... Ще й як хвилює... Я готовий був роздерти на клаптики того йолопа, Дениса Журавського. І зробив би це, якби не з'явились вчителі і не почали нас розбороняти.

Як він посмів поцілувати Ніку?! Нахабна, хтива падлюка!! Як він посмів тягти до неї свої брудні лапи? Виродок... 

Так... Стоп! А де ж Ніка Солодка? Куди вона поділась?

Перед тим, як відправитись на пошуки Солодкої, я пішов до вбиральні, щоб привести себе до ладу.

Не вистачало ще налякати дівчину своїм жахливим зовнішнім виглядом. Тоді вона точно не захоче зі мною розмовляти.

В школі я Солодкої не знайшов, тому вийшов на вулицю. 

- Ей, Ярославе, поки ти десь вештаєшся, Влад Ткаченко клеїть твою руденьку, - сміючись, промовив Андрій, підійшовши до мене.

- Ти бачив Ніку? Де? - Схвильовано запитав я у товариша.

-  Щойно я прогулювався довкола школи разом із Маринкою і бачив Солодку і Ткаченка неподалік від шкільного стадіону. Вони сиділи на лавці. Мені здалось, що Солодка плакала. Але в цьому я не впевнений, бо вже досить темно, а я був не так близько від неї, щоб роздивитись.

- Дякую, що сказав, - промовив я і поспішив до вказаного місця.

Дуже сподіваюсь на те, що Андрію лише здалося ніби Ніка плакала. Якщо дізнаюсь, що Ткаченко її образив, то відірву його дурну головешку і викину кудись далеко.

Я вже майже дійшов до шкільного стадіону, коли побачив високого хлопця, що стояв в тіні дерева і дивився у той бік, де зараз сиділи на лавці Ніка Солодка і Влад Ткаченко.

Я не міг добре роздивитись його обличчя, але і того, що я побачив мені вистачило, щоб зрозуміти, що він не навчається в нашій школі.

Навіть на відстані я помітив, що той підозрілий спостерігач був світловолосим. Дідько! Невже хтось продовжує слідкувати за Нікою?

Але навіщо? Вона ж - звичайна школярка...  Я підійшов ближче до стіни школи і почав спостерігати за блондином.

Поки той бовдур, Ткаченко, знаходився поряд з Нікою, їй нічого не загрожувало. Принаймні я на це сподівався.

Підозрілий блондин дістав із сумки камеру і почав фотографувати Ніку і Влада.

Дивно... А якщо це якийсь журналіст, що слідкує за Ткаченком, щоб нарити  компромат на синочка нашого дорогого мера? 

Для всіх вже давно не секрет, що Влад - це ще той придурок... Але що тут дивного, що він спілкується з дівчиною? Навіщо фотографувати подібне? Я вагався і не знав, як краще вчинити в цій ситуації.

Підійти до дивного незнайомця і поцікавитись тим, чим він займається в нашій школі чи тихенько прослідкувати за ним і самому спробувати щось з'ясувати?

Тим часом, Ніка з Владом встали і направились до виходу зі школи. Блондин, не кваплячись, пішов за ними, а я послідував за ним.