36 Ніка

Трясця! Я ж думала, що тільки доторкнусь губами до губ Дениса і все... А він взяв і присмоктався до мене, наче нахабна п'явка. Капець...

Хтозна, як Денис поведе себе далі... Буде мовчати і вдавати, що цього випадку не було чи розпатякає на всю школу?

Мені дуже не хотілось знову стати посміховиськом. Я навіть думати про це боялась. Минулого випадку мені вистачило з головою.

Крім того, мені здалося, що я побачила Ярослава, коли втікала від Риткиного колишнього. 

Невже він все бачив? Що Ярик тепер про мене подумає? Звісно, що нічого хорошого... Вирішить, що я якась легковажна дурепа, яка вішається на всіх мажориків... 

Чому таємничий помічник вигадав для мене саме такі завдання? Йому подобається знущатись з мене?

Зараз я почувалась лялькою, яку хтось смикає за ниточки, примушуючи робити все, що йому заманеться.

Звісно, що я могла відмовитись, але спокуса, здійснити свої мрії, була надто великою...

Від усіх цих думок мені стало так сумно, що я не стрималась і розплакалась.

Заховавшись від допитливих очей за школою, я сіла на одну із лавок і плакала, намагаючись позбутись від усього негативу.

Хотілося, щоб він залишив мене разом із сльозами.

Спершу я була не в захваті від того, що з'явився Влад Ткаченко і збиралась попросити його залишити мене саму, але він поводився так мило і навіть розповів про власну печаль, чим розсмішив мене.

Після розмови з Владом, я зрозуміла, що у кожного є свої проблеми і печалі.

Навіть у таких золотих діток, як синочок мера. Від цього розуміння мені стало трохи легше. 

Діставши із сумочки вологі серветки і дзеркальце, я, як змогла, привела до ладу своє обличчя.

Влад запитав мене, чому я плакала, але я не була готова про це говорити. Принаймні зараз.

Ткаченко поставився до цього з розумінням і не став більше нічого допитуватись. 

Виявилось, що цей мажорик не такий вже й поганий, як я про нього думала.

- Хочеш ще потанцювати? - Запитав Влад.

- Ні... Не хочу з'являтись на людях з таким обличчям, - відповіла я, невесело посміхнувшись.

- Як на мене, то з твоїм обличчям вже все добре... Але якщо ти не хочеш повертатись на бал, то нехай так і буде. Куди ти б хотіла зараз піти? - Поцікавився мажорик, уважно мене роздивляючись.

- Навіть не знаю... Хочеться в якесь спокійне і гарне місце...

- Чудово... Тобі дуже пощастило, Ніко. Бо я знаю саме таке місце і можу тобі його показати.

- Я...

- Не поспішай відмовлятись. Я не заподію тобі нічого поганого. Просто є одне місце, куди я люблю приходити, коли мені сумно.

- Не думала, що тобі колись буває сумно...

- Буває... І досить часто. То що? Підеш зі мною?