35 Влад

Побачивши Ніку Солодку, я дуже здивувався. Вона виглядала неймовірно. У неї на обличчі сяяла щаслива посмішка, яка їй дуже пасувала.

Я не розгубився і запросив рудоволосу красуню танцювати. Ніка так мило бурчала і кепкувала з мене, що це дуже мене веселило.

Я збирався запросити Ніку трохи прогулятись, але моя мачуха з'явилась дуже невчасно і все зіпсувала. Марії терміново знадобилось дещо мені сказати.

Щойно я звільнився, пішов шукати Ніку. Але дівчини ніде не було видно. 

Дідько! Схоже, що це Ярослав постарався і кудись її забрав, поки мене не було. Тільки ж на хвилинку відійшов...

І де мені тепер їх шукати? Точно! Вони, мабудь, пішли на вулицю подихати свіжим повітрям і трохи розвіятись.

Треба йти і врятувати прекрасну принцесу із лап жахливого чудовиська. На чудовисько я натрапив значно швидше, ніж сподівався.

Не встиг я вийти із спортзалу, як мало не наштовхнувся на Ярослава і Дениса, що старанно товкли один одному пики.

Я б із задоволенням подивився б на все це дійство і можливо взяв би участь, щоб зайвий раз нам'яти боки Бондаренку, але знайти Ніку було для мене значно важливіше.

Я поспішив на вулицю. Не знаю чому, але мені здавалось, що дівчина має бути саме там.

На шкільному подвір'ї було досить людно. Роззирнувшись довкола, руденької принцеси я не побачив.

Так... І куди ж вона поділась ? Сподіваюсь, що її не вкрав якийсь злий дракон, бо тоді таки доведеться  мені зіпсувати свій новий костюм в черговій бійці.

Трохи подумавши, я вирішив краще роздивитись все довкола школи. Хвилин через п'ять мої наполегливі пошуки дали плоди.

Ніка знайшлася за школою. Вона сиділа на лавці і  тихенько плакала. Трясця! Від такого видовища у мене в грудях щось стислось.

Хто посмів її образити? Дізнаюсь і мало не здасться...

Я підійшов і обережно сів поруч з Нікою.

- Як ти мене знайшов? - Хлипаючи, поцікавилась руденька.

- Не повіриш... У мене справжній талант шукати вродливих дівчат, - промовив я, простягаючи їй свою носову хустинку.

- Дякую... - сказала Ніка, беручи її у мене.

- Скажеш, що сталося? - Поцікавився я.

- Я наробила дурниць... - Шморгаючи носом, сумно відповіла дівчина.

- З ким не буває... Я - чемпіон по дурницях. Минулого місяця я влаштував вдома вечірку, коли батьки поїхали на відпочинок. Мої гості мало дім не рознесли на друзки. Таке влаштували, що то капець... І тут неочікувано з'являється мій старий. У нього виникли якісь проблеми на роботі, тому він приїхав на кілька днів раніше. Уявляєш, як він верещав? Особливо, коли  знайшов когось у своїй спальні. Я боявся, що у нього серцевий напад станеться... 

- Навіть боюсь собі це уявити... І що тобі за це було? - Поцікавилась Ніка, витираючи сльози.

- Нічого... 

- Не може такого бути... Невже тебе не покарали?

- Покарали... Ще й як..." Нічого" і було моїм покаранням. Батько обіцяв купити мені особисте авто, але після тієї вечірки показав дулю з маком. Уявляєш, як я попав ?

- Так... Наш золотий хлопчик через власні дурощі залишився без машинки... Яка сумна історія, - посміхаючись, промовила Ніка.

- Ага... Я досі сумую... Ти навіть не уявляєш того, як я страждав...

- Після того, як я дізналась про твої страждання, мені стало значно легше, - посміхнувшись, промовила Ніка.

- Радий, що допоміг... А що сталося у тебе?