29 Ніка

Дуже схоже, що у мене слабкість до високих і вродливих хлопців навіть якщо вони козляри породисті  та індики пихаті.

Опинившись в обіймах у Влада Ткаченка, я на мить забулась, як дихати.

Не знаю, чи то було від страху, що я впаду і покалічусь, чи від того, що він мене щойно врятував і зараз міцно притискав до себе.

- Ткаченко, вилупок! Прибери від неї свої лапи! - Почувся розлючений голос Ярослава.

- Тебе не спитав, де мені свої лапи тримати, - невдоволено сказав Влад і обійняв мене ще міцніше.

Халепа! Як з цими двома золотими хлопчиками важко... 

- Владе, ще раз дякую, що врятував мене від падіння... Відпусти мене, будь ласка, - промовила я.

- Від падіння?! Ти падала? Як це сталося? З тобою все гаразд, Ніко? Щось болить? - Почав засипати мене запитаннями Ярослав.

Дуже неохоче і особливо не поспішаючи, Влад відпустив мене. Опинившись на свободі, я вдихнула повітря на повні груди.

- Зі мною все добре, Ярославе. Я поспішала і не дивилась під ноги... Спіткнулась на сходах і мало не впала... На щастя, Влад був поруч і встиг мене вчасно впіймати, - відповіла я для Ярослава.

- Добре, що з тобою все гаразд... Але будь уважнішою, Ніко, - промовив Ярослав Бондаренко, роздивляючись мене з ніг до голови.

- Буду старатись...

Поглянувши на годинник, я важко зітхнула, бо до кінця перерви залишалось не так вже й багато часу, а я ще хотіла сходити в їдальню, щоб попити чаю і щось перекусити.

Користуючись тим, що обидва мажорики відволіклись від мене, бо були зайняті тим, що спопеляли один одного поглядами, я від них драпанула і помчала на всіх парах в їдальню.

Я дуже зраділа, що встигла купити собі перекус і сіла за один із столиків, щоб швиденько все з'їсти, бо була голодна наче величезний вовк.

Не встигла я відкусити свою булочку з корицею, як відчула, що у мене поголові і за комір потекло щось холодне.

Піднявши голову, я побачила Ритку з порожньою склянкою в руках і її подружок.

- Як тобі апельсиновий сік? - Поцікавилась моя паскудна зведена сестра, нахабно посміхаючись.

Її подружки почали сміятись, а я шоковано дивилась на них і не знала, що відповісти.

Наступної миті Ритка заверищала. Я навіть не помітила того, коли з'явився Влад. Схоже, що він схопив у когось зі столу склянку із соком і вилив моїй зведеній сестрі на голову.

Потім він повторив цю процедуру і з її подругами. Він особливо не слідкував за тим, який напій брав, тому комусь з них  дістався сік, комусь - чай  або мінералка.

- Як вам напої, дівчатка? - Поцікавився він у Ритки і її подружок.

Я досі перебувала в шоці від того, що він щойно вчворив. Не те, щоб мені було шкода тих капосних жаб.

Я чудово розуміла, що Владу доведеться відповідати за свій вчинок. Можуть і до директора школи викликати...

- Як ти? - Запитав Ткаченко, коли Ритка зі своєю свитою драпанули із їдальні.

- Нормально... Дякую, що втрутився, але не треба будо цього робити... Тепер у тебе будуть проблеми.

- Та які там проблеми? Знайшла через що переживати. Я робив значно гірші речі... - Промовив Влад, роздивляючись мене.

- Я чув, що ви з Риткою - зведені сестри... Вона ображає тебе?

- Так, ми з нею зведені сестри... Ми погано ладнаємо...

- Не пощастило тобі з тією козою.

- Не те слово.