28 Ніка

До шкільного балу лишалось ще два дні, але вся школа вже стояла на вухах. Дівчата вихвалялися тим, які придбали собі сукні, обговорювали зачіски і макіяж, а хлопці вирішували, кого їм запросити на бал.

У мене ж настрій був зовсім кепським. Я хвилювалась про те, щоб моя ненормальна сестра не знайшла і не зіпсувала ту дивовижну, зелену сукню, а також мене дуже хвилювало нове завдання від мого таємничого помічника.

- Привіт, руденька! Як справи? - Поцікавився Влад, сідаючи поруч зі мною за парту.

- Поки ти не з'явився, у мене все було добре, - невдоволено відповіла я, роздивляючись його синець під оком.

Коли тільки встиг? Хоча, з його характером і нахабством... Це не так вже й дивно.

- Солоденька, ти розбиваєш моє ніжне серце такими жахливими словами, - промовив, посміхаючись Влад, чим ще більше мене роздратував.

- Не називай мене так, - сказала я, суворо дивлячись на нахабного мажорика.

- Чому? Це ж твоє прізвище?

- Моє прізвище - Солодка, а не Солоденька. Зрозумів?

- Зрозумів, але мій варіант мені подобається більше, - видав цей паскудник, посміхаючись.

- Це твої проблеми.

- Ти чого із самого ранку така злючка? Якщо хтось образив, то тільки скажи і я з усім розберусь.

- Бачу, що ти вже встиг з кимось порозбиратись, - промовила я, натякаючи на його синець.

- Дрібниці... Випадково налетів на двері...

В клас увійшов Ярослав. Я відразу помітила його розбиту губу.

- Я вже, здається, здогадуюсь, на які саме двері ти налетів, Владе, - промовила я, важко зітхаючи.

- Не думай про це... Знаєш, а я приготував тобі сюрприз...

- Дякую, але я не люблю сбрпризів.

- У мене приємний сюрприз, - весело промовив Влад, підморгнувши.

Нашу з ним розмову перервала вчителька фізики, що вже увійшла в клас. 

Трясця! І чого цей синочок мера до мене причепився? І без нього проблем вистачає... За що мені таке щастя?

За старою звичкою, від якої я ще досі не могла остаточно позбутись, я поглянула туди, де сидів Ярослав Бондаренко.

Наші з ним погляди зіштовхнулись і я квапливо відвернулась.

Не вистачало ще аби він подумав, що я на нього витріщаюсь. Дідько! Це ж треба було так попастись?!

Наші однокласниці старанно намагались привернути до себе увагу Влада Ткаченка. Періодично хтось з них підходив до нього знайомитись.

Щоразу я сподівалась, що він зацікавиться якоюсь красунею і дасть мені спокій, але марно.

Влад поводився з ними досить холодно і розмовляв неохоче.  Такий собі пихатий і багатенький принц, що знає собі ціну.

Дочекавшись великої перерви, я поспішила в їдальню. Дуже хотілося випити чаю і з'їсти булочку з корицею.

Через майже безсонну ніч я сьогодні проспала і не встигла нічого поїсти вранці.

Розібравшись зі своєю армією фанаток, Влад поплентався за мною. 

Поспішаючи, я спіткнулась на сходах і мало не полетіла до низу, але Ткаченко встиг вчасно мене схопити.

- З тобою все добре? - Схвильовано запитав він, притискаючи мене до себе.

- Так... - Шоковано відповіла я, відчуваючи, як швидко б'ється його серце.

Ні... Зі мною не все добре... Зі мною все погано! Дуже погано!