22 Ярослав

Побачивши те, як Влад Ткаченко увійшов вранці в наш клас, я дуже красномовно вилаявся і не один раз.

Тільки цього йолопа нам тут не вистачало. Буде тепер очі мозолити і робити різні капості.

Помітивши Солодку, цей бісів бовдур помчав до неї на всіх парах.

Цілий урок Ткаченко замість того, щоб гризти твердий граніт науки, з цікавістю зиркав на Ніку.

Не знаю чому, але мене це жахливо бісило. Так і хотілось встати, підійти і настукати йому по дурній голові.

Мало того, що цей паскудник вирішив сидіти із Солодкою за однією партою, то ще й тягався за нею хвостом цілісінький день.

А це дуже мені заважало, тому що я хотів поговорити з Нікою і розповісти їй про те, що я дізнався на вихідних.

Я вирішив, що зможу поспілкуватись із Солодкою після уроків, але і тут вліз падлючий синочок мера. Та щоб його...

У мене була важлива для Ніки інформація, тому я, не дивлячись ні на що, мусив з нею поговорити.

Вилаявшись і важко зітхнувши, я написав нашій старості, щоб вона дала мені контакти Солодкої.

Я написав повідомлення для Ніки і запропонував зустрітись.

Сподіваючись на те, що мені вдалося заінтригувати і зацікавити дівчину на стільки, що вона пошле до біса того Ткаченка і прийде до мене на зустріч, я поплентався в кав'ярню, що знаходилась неподалік від школи.

Солодка відписала, що прийде хвилин через п'ятнадцять. Прочитавши її відповідь, я посміхнувся.

Таки, вона відшила Ткаченка. Я сів за столик, замовив собі каву і приготувався терпляче чекати. 

З власного гіркого досвіду я знав, що п'ятнадцять хвилин в розумінні дівчат - це пів години. І то це ще в кращому випадку, бо може бути і значно більше.

В цьому плані Ніка Солодка мене приємно здивувала, бо прийшла досить швидко.

Побачивши, як руденька мала увійшла в кав'ярню, я мимоволі посміхнувся і встав, щоб допомогти їй сісти за столик.

- Ярославе, чому ти думаєш, що за мною хтось стежить? - Запитала Ніка, уважно на мене дивлячись.

Я розповів для Ніки про Сергія, що стежив за нею біля аніме кафе і про підозрілу бабцю з парку.

Ніка виглядала ошелешеною і уважно мене слухала і лише інколи задавала якісь питання.

- Ярославе, у мене немає ніякої бабці... - шоковано промовила Ніка.

- Бабця, з якою я поспілкувався, розповіла мені про те, що якась вродлива блондинка, років сорока, платила їй за те, щоб вона домовилась з кількома підлідками аби ті стежили за тобою. Блондинка сказала, що вона твоя мама і дуже про тебе хвилюється, тому хоче все про тебе знати, щоб вберегти від неприємностей. Ця жінка дуже не хотіла, щоб ти щось знала про її надмірну опіку.

- Але ж моя мама загинула в автокатастрофі, коли мені було десять років... І вона була рудою, як і я.

- Слухай, Ніко, а якщо це твоя мачуха? Вона цілком підходить під той опис, що дала бабаця...

- Дуже сумніваюсь... Навіщо їй це?