21 Ніка

Я кілька разів перечитала повідомлення від Ярослава Бондаренка, щоб впевнитися у тому, що я все правильно зрозуміла.

 Я була шокована і заінтригована. Звідки Ярик може знати про те, що за мною хтось спостерігає?

Не дивлячись на те, що я дуже не хотіла спілкуватись з цим мажориком, я написала, що згодна з ним зустрітись.

Дуже вже мені кортіло дізнатись про те, хто мій таємничий помічник. Якщо Бондаренко може  щось про це розповісти, я готова з ним поспілкуватись.

Відповідь від Ярика прийшла відразу. Бондаренко запропонував зустрітись в кав'ярні неподалік від школи.

Я чудово знала це місце. Залишивши свою шкільну сумку вдома, я поспішила на зустріч з Ярославом.

Моє бідолашне серце калатало так сильно, що здавалось ніби воно зараз вискочить з грудей.

Чи могла я колись подумати про те, що Ярик покличе мене в кав'ярню? Про таке я навіть і не мріяла...

Чим ближче я підходила до місця нашої зустрічі, тим сильніше нервувала.

Навіть після всього того, що сталось, я не могла примусити себе викинути цього йолопа зі своєї голови. 

За це я жахливо на себе сердилася. Розумом я все чудово розуміла, але моє зрадливе серце продовжувало реагувати на цього бісового красунчика.

Заспокойся, Ніко! Ти сильна. Ти зможеш... Реагуй на нього спокійно. Це всього лише звичайний хлопець...

Ага... Звичайний... Він дуже вродливий і високий... Ще й спортивний... Трясця! І куди мене знову понесло?

Козляра той Ярослав! Пам'ятай про це! Ти холодна, як арктична крига. Ти - справжня Снігова королева.

Більше я не поведуся на його гарні, блакитні очі і милу посмішку... І на бісові ямочки на щоках, коли він посміхається... Капець... Знову мене понесло...

Все... Досить! Більше я не буду такою наївною дурепою. Я непохитна мов камінь.

Зупинившись біля входу в кав'ярню, я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, щоб заспокоїтись. 

Я тепер повністю готова до спілкування з будь - якими красунчиками. Навіть якщо це Ярослав Бондаренко.

Моя голова світла, мій розум холодний. Я тут виключно у важливій справі і чхати я хотіла на все інше.

Щойно я увійшла, то відразу помітила Бондаренка. Він сидів за столиком біля вікна.

Побачивши мене, Ярослав посміхнувся і підвівся, щоб допомогти мені сісти за столик.

Йой! Рятуйте!!! Я не готова! Я зовсім не готова! І чого йому на місці не сиділось? Навіщо підійшов так близько до мене?

Як же приємно і смачно він пахне... Дідько! Ніко, негайно візьми себе в руки! Не вистачало ще знову попасти під його чари...

Не будь такою дурепою. Ти ж чудово пам'ятаєш про те, що Ярослав тоді тобі сказав. Треба зібратись і налаштуватись на серйозну розмову.

- Ти прийшла швидше, ніж я думав, - промовив Ярослав.

- Я живу зовсім близько від школи.

- Пощастило...

До нас підійшла офіціантка і Ярослав замовив нам каву і десерти. 

- Ярославе, чому ти думаєш, що за мною хтось стежить? - Запитала я, набравшись хоробрості.