19 Ніка

Сидячи поряд із Владом Ткаченком, я відчувала жахливий дискомфорт і роздратування.

Мало того, що Влад періодично кидав на мене якісь дивні погляди і навіть один раз підморгнув, так ще й майже всі наші однокласниці витріщались на нього з цікавістю, а на мене - із заздрістю.

Зайва увага мене особливо не радувала. Я дуже сподівалась на те, що на наступному уроці Влад сяде за парту з кимось іншим.

Щойно пролунав дзвінок, я встала з - за парти і вже зібралась взяти свою сумку, щоб швидше драпанути від всіх цих набридливих поглядів, але її не було на місці.

- Ти щось загубила, руденька? - Поцікавився Ткаченко, тримаючи в руках мою сумку.

- Віддай сюди, - невдоволено промовила я, спопеляючи поглядом нахабного мажорика.

- Віддам... Обов'язково віддам, але тільки тоді, коли ми прийдемо в інший клас. Ти ж знаєш, що я тут новенький... Можу і загубитись, - відповів цей нахаба, посміхаючись.

Важко зітхнувши, я попленталась на наступний урок, а Ткаченко рушив за мною слідом.

І за що на мою бідолашну голову випало таке щастя? Трясця! Я вже відчуваю, як моя спина горить вогнем від поглядів тих дуреп.

- Привіт! Мене звати Маргарита, - Радісно промовила до Влада моя зведена сестра, вискочивши невідомо звідки.

- Радий за тебе... А тепер згинь. Ти мені заважаєш, - невдоволено відповів їй хлопець.

Почувши те, як Влад відповів цій жабі, я шоковано поглянула на нього, а тоді на Ритку. 

- Заважаю? Але чим? - Перепитала ця тупа коза, кліпаючи віями.

- Своїм існуванням, - промовив Ткаченко і пройшов повз Ритку.

Моя зведена сестра стояла наче статуя посеред шкільного коридору, шоковано роззявивши свого рота і вилупивши очі.

Її вираз обличчя був безцінний. Я ледь стрималась, щоб не розсміятись.

Звісно, що Ритка, помітивши новенького мажорика, відразу відкрила на нього полювання. А тут такий жахливий облом.

Дивно, що Влад Ткаченко так відреагував на неї. Як я не хотіла б цього визнавати, але Ритка була досить вродливою і користувалась популярністю серед хлопців.

Цілий день синочок мера волочився за мною хвостом і це жахливо дратувало.

Навіть в їдальню він попхався слідом за мною. Сама не знаю, як мені вдалось пережити сьогоднішній день в школі і не вибухнути від роздратування.

Вийшовши з школи, я видихнула з полегшенням, але зробила це зарано.

- Ніка, приділи мені трохи часу. Думаю, що нам треба поговорити і це важливо, - промовив Ярик, підійшовши до мене.

Зараза! От тільки його ще мені не вистачало для повного щастя.

- Я чудово пам'ятаю все, що ти колись сказав, тому дай мені спокій, - невдоволено відповіла я.

- Бондаренко, не заважай нам. Ми з Нікою вже домовились про те, що я проведу її додому, - втрутився Влад, неочікувано опинившись поруч.

Не знаю, кого з цих двох я зараз хотіла прибити більше, але подумавши про те, що Ткаченко мене поки що ще не встиг образити, я вирішила йому підіграти.

- Так, ми, і справді, про це вже домовились з Владом... Тому, Ярославе, йди поговори з кимось іншим.

Ми з Владом пішли, а Ярослав так і залишився стояти на сходах.

Якимось дивом я витерпіла ті десять хвилин, що знадобились аби дійти до мого будинку і спекалась нахабного мажорика, який почав проситися на чай.

Я тричі йому сказала, що пожартувала, коли дала йому свій номер телефона і не горю бажанням з ним спілкуватись, але він все це пропустив повз вуха і пообіцяв, що завтра влаштує мені сюрприз.

Який же він нахабний і нестерпний... І чого цей бовдур до мене причепився?

Я вже майже дійшла до дверей нашої квартири, коли на телефон прийшло повідомлення з невідомого номера.

Прочитавши його, я зрозуміла, що воно від Ярика. Він написав, що знає про те, що за мою хтось спостерігає і запропонував зустрітись.