17 Ніка

Після нашого вчорашнього конфлікту, мачуха і зведена сестра вирішили зі мною не розмовляти.

Оскільки, ці дві зміюки ніколи нічого доброго мені не сказали, то таке їхнє рішеня мене тільки порадувало.

Цілий день мені надзвонював якийсь невідомий номер. Спершу я хотіла відповісти, але згадала про те, що вчора дала свій номер телефона синочку мера.

А якщо це він мені телефонує? Я була змушена дати Ткаченку свій номер, але розмовляти з ним мені необов'язково. Про це в завданні нічого не було написано.

Я не мала  жодного бажання спілкуватись з тим мажориком. Хто він і де я? Ми з ним птиці дуже різного польоту.

Крім того, після того жахливого випадку з Ярославом, у мене з голови повилітали всі романтичні дурниці.

Залишились лише думки про навчання в школі і роботу. Тепер до всього цього додалась ще проблема із пошуком підходящої сукні для шкільного балу.

Невідомий абонент виявився дуже набридливим і нахабним. Все телефонував і телефонував, але я не відповідала. 

Я вирішила, що йому скоро це набридне і він дасть мені спокій. Але наступного дня мені почали приходити повідомлення з цього номера телефона.

Прочитавши одне з них, я зрозуміла, що це, і справді, синочок мера палає бажанням поспілкуватись зі мною.

Трясця! Ще цього мені не вистачало... Стоп! А якщо Ткаченко припхається в кафе, коли я там буду?

Халепа... Купа проблем через це кляте завдання! Мені неймовірно цікаво дізнатись про те, чия хвороблива уява його вигадала.

І навіщо це комусь знадобилось? Я заспокоювала себе тим, що синочок мера більше не захоче зі мною спілкуватись після того, як я ігнорила його протягом кількох днів.

Якби сталося саме так, то я була б дуже щаслива.

Вихідні дні пролетіли дуже швидко, бо я постійно була чимось зайнята. Домашка, прибирання і походи по секонд - хендах, в надії знайти собі сукню.

Якщо з домашніми завданнями і прибиранням у мене проблем не було, то із вбранням для шкільного балу, мені не пощастило.

Де я тільки не була, але підходящої сукні за ті гроші, що у мене були, не знайшла.

В школі на мене чекало справжнє потрясіння. На першому уроці з'ясувалось, що до нас в клас перевівся новенький учень.

Все б нічого, якби це не був наш дорогоцінний синочок мера, Влад Ткаченко.

Як таке, взагалі, можливе? Чому саме він і саме в наш клас? Ніби так мені проблем в школі мало? 

Класна керівниця, Марія Петрівна, познайомила нас з новеньким і запропонувала йому зайняти одне із вільних місць.

Коли Ткаченко помітив мене, на його вродливому обличчі з'явилась хижа посмішка.

Тому, коли цей мажорик направився прямісінько до моєї парти, я зовсім не здивувалась.

- Привіт, руденька. Ти загубила свій телефон? - Промовив Ткаченко, нахабно всівшись за мою парту.

В цей момент мені захотілось провалитись крізь землю або випаруватись. Головне, щоб опинитись подалі від цього капосного мажорика.

От за що мені таке щастя? Мало того, що вдома  доводиться жити з тими бридкими, навіженими жабами, так тепер ще й синочок мера...

Може, сказати Ткаченку про те, що я не хочу з ним спілкуватись?

Від невеселих роздумів мене відірвав голос Марії Петрівни, що вже розпочала перевіряти домашнє завдання.

- Руденька, ми з тобою пізніше поспілкуємось, - прошепотів Влад Ткаченко, нахилившись ближче до мене.