15 Ніка

Віддавши Ткаченку свою записку, я зітхнула з полегшенням. Нарешті !!! Я це зробила!!!

Я виконала те дурне завдання і розрахувалась зі своїм дуже таємничим помічником і тепер можу спати спокійно.

Хоча, останнім часом мені це не вдається. Мені постійно здається, що за мною хтось стежить.

Озираючись, я не бачу нікого підозрілого, але це відчуття переслідує мене всюди окрім дому.

Сьогодні, коли я повернулась додому після роботи, мені на телефон прийшло повідомлення від однієї таємничої особистості.

Мене похвалили за виконане завдання. Я шоковано дивилась на екран свого телефона і думала про те, що я навіть ще не встигла відзвітувати про це.

Схоже, що сьогодні знову хтось за мною наглядав. Від цього усвідомлення, мені  стало не по собі.

Я не розуміла того, чому саме я? Чому хтось зацікавився мною і моїми проблемами? Невже комусь нічим занятись?

Зайшовши до себе в кімнату, я побачила на підлозі якийсь  блакиний клаптик, що здався мені дуже знайомим.

Взявши його в руки, я ледь стрималась, щоб не закричати. Я кинулась до шафи, відчинила її і побачила, що моя блакитна сукня, яку я приготувала спеціально для щорічного шкільного балу, який проходив щоосені, порізана на маленькі клаптики.

Ще влітку я знайшла її на секонд - хенді і доклавши купу зусиль і трохи грошей, перетворила на цілком пристойне вбрання для цього балу.

Раніше я ніколи не відвідувала його, бо мачуха шкодувала грошей, щоб купити мені сукню, а в Риткиних обносках я йти не збиралась.

Краще було взагалі не приходити, ніж з'явитись там і стати посміховиськом для однокласників.

 Бо моя зведена сестра точно розповіла б всім, що я прийшла в її старій сукні.

Я неймовірно зраділа, коли знайшла це ніжно - блакитне диво серед інших суконь на секонд - хенді.

Я завжди мріяла побувати на осінньому балу в школі і це був мій останній шанс.

Здавалося, що сама доля вирішила зробити мені такий подарунок, щоб я здійснила свою мрію. 

А тепер це  неможливо... Я безсило опустилась на підлогу біля шафи і гірко заплакала, обійнявши коліна руками.

Скільки ще ця падлюка буде знущатись з мене? Чому  моє життя складається лише з чорних смуг?

Коли і на моїй вулиці буде свято?

- Чого ревеш, пришиблена? - Поцікавилась зведена сестра, зазирнувши до мене в кімнату.

В її погляді було стільки призирства, ненависті і нахабства, що мені стало моторошно.

- Навіщо ти зіпсувала мою сукню? - крізь сльози запитала я.

- Як ти можеш називати це жахливе неподобство сукнею? Не вистачало ще, щоб ти припхалась в ньому в школу і осоромила мене.

- Ти й сама себе добре соромиш. Досі вся школа сміється з того, як тебе кинув хлопець, - відповіла я, піднявшись на ноги.

- Що ти сказала, дурепо? - Розлючено запитала Ритка, намагаючись мене вдарити.

- Більшої дурепи, ніж ти, важко знайти, - відповіла я, перехопивши її руку.

Мені набридло увесь час бути жертвою. Настав час постояти за себе і вказати Маргариті, де її місце.