12 Ніка

Ще мить і я поклала б ту бісуву серветку зі своїм номером телефона на стіл до синочка мера, але Ярослав Бондаренко дуже невчасно схопив мене за руку і все зіпсував.

- Відійдемо на хвилинку? - Запитав він, невдоволено дивлячись на мене.

Хоча, я кипіла від злості на цього бовдура, але пішла слідом за ним. Мені було цікаво дізнатись, що йому від мене потрібно.

- У тебе манія якась? Підкидати хлопцям листи? - роздратовано поцікавився Бондаренко, щойно ми з ним вийшли на вулицю.

Від його питання я на мить розгубилась, але злість дала про себе знати. Ярослав ще раніше дуже доступно розповів мені про те, що він про мене думав. 

Весь клас теж чудово це почув. Деякі наші однокласники досі з мене насміхались з цього приводу. Гірше вже все одно не буде.

- А тобі, що до того? Раз мої листи ти не оцінив, то, може, комусь іншому вони сподобаються, - відповіла я і сама злякалась власної сміливості.

- Ти геть наївна і дурненька, якщо сподіваєшся на те, що Ткаченко зацікавиться тобою, - заявив Ярослав Бондаренко.

- Це тебе не стосується. Займайся своїми справами і більше не лізь до мене, - сердито промовила я і повернулась назад в кафе.

Якби не Бондаренко, я  вже давно б виконала це дурне завдання від мого таємничого помічника .

І чого він припхався?! Взяв і все зіпсував! Мало йому було мене принизити перед усім класом, то тепер ще на роботі дістає.

Побачивши мене, Маринка невдоволено натякнула на те, що я обрала дуже невдалий час для прогулянок, бо у нас зараз багато клієнтів.

Ще й тут отримала на горіхи через того козляру мажорного. Тепер навіть не знаю, що я раніше в ньому знаходила...

Працюючи, я періодично поглядала на Ткаченка, бо боялась, що він зараз піде з кафе і я сьогодні не зможу виконати свого завдання.

Хтозна, коли цей пихатий красунчик тут знову з'явиться?

Я вже збиралась наблизитись до столика Ткаченка, щоб підкинути записку, коли побачила, що він підвівся на ноги і зібрався кудись йти.

Трясця! Тільки не це! У мене ще була крихітна надія, що хлопець просто зібрався до вбиральні, але вона луснула, мов мильна бульбашка, коли той пішов у протилежний від неї бік.

Капець... І що мені тепер робити? Я - не Маринка і не вмію так поводитись, як вона...

Підійти до цього мажорика і дати йому свій номер телефона у мене не вистачить сміливості.

Важко зітхнувши, я вже змирилася з тим, що сьогодні провалила завдання.

Поглянувши на синочка мера, я мало не зомліла віл хвилювання, бо він дивився саме на мене.

І не тільки дивився... Він йшов до мене...

Ні! Цього не може бути... Швидше за все, хлопець дивився на когось іншого, а я, дурепа, собі навигадувала...

Ткаченко  наближався все ближче і я почала озиратись довкола, шукаючи поглядом того, до кого він прямує.

- Руденька, мені здається, що ти дуже хочеш щось мені віддати... - Промовив красунчик, підморгнувши мені.

Я почувалась так ніби у мене влучила блискавка. На мить я навіть забулась, як треба дихати.