10 Ярослав

В школі я так і не наважився поговорити із Солодкою. Кілька разів я збирався підійти до неї, але дівчина, помітивши мене на горизонті так швидко тікала, що за нею аж куріло.

Воно й недивно... Після того, як я з нею вчинив. На що ще я міг розраховувати?

Вечером я поїхав в аніме кафе. Хотів почекати до його закриття і провести Ніку до тролейбусної зупинки.

Я подумав, що це буде найкращий час для розмови з нею.

Зайшовши в кафе, я відразу знайшов поглядом руденьку ельфійку. Вона приймала замовлення у двох ботанів в окулярах.

Ці два йолопи так на неї витріщались наче хотіли з'їсти. Поглянувши довкола, я зробив відкриття, що дуже мене вразило.

Виявилося, що на Солодку витріщались не лише ті два прищавих задохлика, а ще й більша половина відвідувачів чоловічої статі.

Оце так новина... В школі Ніка не справляє такого враження на хлопців. Вона майже не користується косметикою  і зазвичай носить звичайнісінький хвостик.

А тут у неї зовсім інший вигляд. Яскрава, рудоволоса ельфійка в топі і коротенькій спідничці.

Хто їм вигадав таку форму? Швидше б цей тиждень закінчився і настав новий. Може наступний образ місцевих офіціанток не буде таким відвертим?

Сівши за один із столиків, я відкрив меню, щоб знайти собі щось перекусити.

Чекаючи на своє замовлення, я непомітно стежив за Солодкою. Помітивши мене, вона зовсім не зраділа і намагалась навіть не дивитись у мій бік.

Спостерігаючи за Нікою, я помітив, що вона постійно кидає зацікавлені погляди у бік Влада Ткаченка.

Я побачив, як Солодка написала щось на серветці і пішла у тому напрямку, де сидів цей блазень.

З власного досвіду я знав, що офіціантки інколи так дають свої контакти, розраховуючи на те, що їм потім зателефонують.

Я і сам двічі отримував такі записки. Ех, Солодка, Солодка... Нічого тебе життя не вчить.

Мало того, що мене листами закидала, то тепер ще й вирішила переключитись на того бовдура.

Я й сам не зрозумів, як опинився поруч із Нікою і схопив її за руку, не давши підкинути ту бісову писульку.

Солодка шоковано дивилась на мене своїми велечезними очиськами, нічого не розуміючи.

- Відійдемо на хвилинку? - Поцікавився я.

Солодка виглядала дуже невдоволеною, але пішла слідом за мною. Ми вийшли на вулицю.

- У тебе манія якась? Підкидати хлопцям листи? - Роздратовано поцікавився я.

- А тобі, що до того? Раз мої листи ти не оцінив, то, може, комусь іншому вони сподобаються, - розлючено видала Ніка Солодка.

Я аж очі витріщив від здивування. Такого я від неї точно не очікував, бо завичай Ніка Солодка поводилась тихенько наче мишка. А тут таке...

- Ти геть наївна і дурненька, якщо сподіваєшся, що Ткаченко зацікавиться тобою.

- Це тебе не стосується. Займайся своїми справами і більше не лізь до мене, - сердито сказала Солодка і поспішила назад в кафе.

А я стояв і прозрівав. Та це не мишка, а тигриця якась...

Недаремно кажуть, що в тихому болоті чорти водяться. Схоже, що це саме той випадок.

Повернувшись назад в кафе, я помітив, що руда ельфійка знову крутиться біля столика Влада Ткаченка.

Яке вперте дівчисько! Дався їй той придурок? Я стояв і думав про те, що ж мені далі робити.