9 Ніка

Цілий день в школі я хвилювалась про те, як мені виконати завдання свого дуже таємничого помічника.

Уявивши собі, як синочок мера посилає мене під три чорти, я важко зітхнула.

Дуже не хотілось знову осоромитись і стати посміховиськом, але за допомогу треба було платити.

Я заспокоювала себе тим, що п'ять хвилин ганьби  - це не так вже й страшно.

Мені потрібно було тільки дати свій номер телефона тому пихатому мажорику і все. Не мало значення, що буде далі.

Дорогою на роботу я хвилювалась про те, що сьогодні цей хлопець може і не прийти в наше кафе.

Що тоді? Чекати, коли він з'явиться чи шукати його самій? Що за дурне завдання?! Який хворий мозок його вигадав?! 

Коли я увійшла в роздягальню, то побачила, що всі дівчата зібрались довкола Маринки і з цікавістю розглядають щось в її телефоні.

Я теж підійшла до них аби побачити, що їх всіх так зацікавило.

- Бачили? Вчора я цілувалась із самим сином нашого мера, - почала вихвалятись Маринка.

- Як це сталося? - З цікавістю запитала Ірка.

- Мені пощастило випадково зустріти його в коридорі. Він був там сам. Я підійшла і попросила його допомогти мені виграти парі. Я збрехала красунчику про те, що заклалась з подружками, що зможу отримати його поцілунок....

- А він що? - В один голос запитали ми.

- А він сказав, що з ельфійками ще не цілувався, тому згоден мені допомогти. Результат нашої співпраці ви щойно бачили  на власні очі. Я сказала, що мені потрібні докази і він був не проти нашого спільного фото. А ?! Як я все провернула?

- Яка ти крута, Маринко! - Захоплено промовила Ірка.

- А ви думали...- Промовила Марина, задерши носа і пишаючись наче королева.

Я перевдягалась у форму ельфійки і думала про те, що цей мажорик не такий вже й пихатий, раз погодився допомогти Маринці з її досить дивним проханням.

Хоча, ця дівчина, на відміну від мене, справжня красуня. Висока, білява, з великими блакитними очина і спокусливими формами. Хто ж з хлопців стане такій відмовляти?

Через деякий час в кафе увійшов Ярослав Бондаренко. Сьогодні він був сам. Варто мені було побачити Ярика, як серце закалатало наче навіжене.

Стоп! Заспокойся, Ніко. Пошли його до біса і живи собі далі. Не думай про цього бовдура і не зважай на нього. 

Нехай Бондаренко котиться кудись дуже далеко. Вдавай, що його не існує.

Кілька разів глибоко вдихнувши і видихнувши, я трішки заспокоїлась. Зараз мені треба було виконати завдання свого таємничого помічника.

Синочок мера сидів за тим же столиком, що і вчора. Побачивши його, я дуже зраділа. Принаймні мені не доведеться витрачати час і сили на те, щоб його знайти.

Але ж як мені дати йому свій номер телефона? Трохи подумавши, я вирішила написати свої контакти на серветці і проходячи повз столик цього хлопця, непомітно покласти туди. 

Сподіваюсь, що це мені зарахують... Боячись, що мажорик може піти, я вирішила не тягнути з цим.

Я швиденько написала на одній із серветок своє ім'я і номер телефона та взялась втілювати в життя свій план.

Чим ближче я наближалась до столика, за яким сидів син мера, тим більше хвилювалась.

Здавалось, що моє серце зараз вискочить з грудей.

Наблизившись до цілі, я вже збиралась покласти серветку на стіл і швиденько втекти, коли мене хтось схопив за руку.