7 Ніка

Я сиділа з телефоном в руках і витріщалась на фото синочка нашого мера. Мій таємний помічник хотів, щоб я дала йому свій номер.

Цікаво, що у нього чи у неї в голові? Невже хтось серйозно думає про те, що якийсь розбещений  мажорик спить і бачить, як одержати мій номер телефона?

Та він йому потрібен, як зайцю стоп - сигнал або як корові п'ята нога. А то і ще менше.

Чому саме таке завдання? Як я маю його виконати? Ще й після того прикрого випадку в кафе... Чому саме син мера, а не будь - який інший хлопець?

Сьогодні я, взагалі, вперше його побачила і дізналась про його існування.... Від цієї думки мені стало моторошно і навіть трохи страшно.

Це ж виходить, що хтось сьогодні слідкував за мною і бачив те, що відбулося у мене на роботі... Капець...

А якщо врахувати ті Риткині фото з сусідом, то виходить, що хтось невідомий слідкував не лише за мною, а також за моїм оточенням.

Але чому? Кому це потрібно? Навіщо якійсь людині витрачати на це свій час і так заморочуватись?

Цікаво, скільки часу це вже триває? Як довго я живу під чиїмось наглядом? Чому саме я? Цікаво, чи тільки мені запропонували грати в таку дивну гру, чи є ще хтось? Знайти когось з купою проблем досить легко. 

Від усіх цих думок я навіть про їжу забулась. Судячи з того, що в квартирі знову настала тиша, мачуха і її донька порозходились по своїх кімнатах.

Треба піти, хоча б, якогось чаю випити і з'їсти бутерброд, бо я навіть не пам'ятаю, чи обідала сьогодні.

Зробивши собі чашечку м'ятного чаю і кілька бутербродів із сиром і ковбасою, я вмостилась за столом і зібралась насолодитися перекусом, коли в кухні з'явилася моя зведена сестра.

- Весело тобі? Мабуть, цілий день реготала з мене? - Поцікавилась вона, підійшовши ближче.

- Я - не ти. Чужі неприємності мене не веселять, - відповіла я, важко зітхаючи.

І чого мою зведену сестру принесло так невчасно? Весь апетит зіпсувала своєю появою. Тепер шматок в горло не лізе.

- Ага...  Не така вона? Так я тобі і повірила. Ми ще побачимо, хто з нас буде сміятись останнім. Я перетворю твоє життя на пекло.

-  Чому ти так мене ненавидиш? 

- Бо ти жалюгідна нікчема. Мене дратує сама твоя присутність...

- Тобі не так довго лишилось мене терпіти. Щойно закінчу школу, я поїду звідси.

- Чудова новина, але навчальний рік тільки почався і у мене є ще купа часу, щоб не дати тобі сумувати.

Дивлячись на нахабну посмішку на обличчі Ритки, я відчула злість. Ми ще побачимо, хто з нас буде сміятись останнім.

Заради того, щоб поставити тебе на місце, я гратиму у ту підозрілу і дивну гру. Ти ще у мене поплачеш...

- Тобі не здається, що ти надто самовпевнена? - Поцікавилась я у Маргарити.

- Ти десь знайшла пігулку сміливості і проковтнула її? Смієш відкривати до мене свого рота? 

- Ти нестерпна... І я ненавиджу тебе так само, як і ти мене... - Далі я договорити не встигла, бо Ритка схопила чашку з чаєм і вилила на мене.

Пощастило, що він вже встиг охолонути і я не обпеклась.

- Знай своє місце, дурепа! - Розлючено гаркнула моя зведена сестра і вискочила з кухні.

Яка ж вона паскудна потвора! Прийде час і вона дуже пошкодує про те, що діставала і принижувала мене.

Я зроблю все можливе, щоб це сталось якомога швидше.