6 Ніка

- Вибачте, будь ласка, я не хотіла... - Промовила я, перелякано дивлячись на невдоволеного красунчика.

- Пусте, - відповів хлопець і обійшовши мене, пішов у бік вбиральні.

Я присіла і почала збирати розбитий посуд, але це мені вдавалось погано, бо від страху і хвилювання, почали трястись руки.

- Давай допоможу, - промовив Ярослав Бондаренко, присівши поряд зі мною.

Від звуку його голосу, мене наче струмом вразило. Кілька секунд я шоковано спостерігала за тим, як хлопець збирав шматочки скла і складав їх на тацю.

- Дякую, але я сама з цим впораюсь, - оговтавшись, відповіла я.

Теж мені помічник знайшовся... Моє розбите серце так його не турбувало, як цей клятий посуд.

Дуже вчасно з'явилась Ірка зі щіткою і совком в руках. Вона швиденько все прибрала. За що я їй щиро подякувала.

- Яка ж ти роззява, Ніка. Це ж треба було синочку мера одяг зіпсувати? Пощастило ще, що він не здійняв шум і не став скаржитись на тебе, - промовила Ірка викидаючи черепки в смітник.

У відповідь я лише важко зітхнула. А що я могла сказати? Що тікала від йолопів - однокласників, тому і не помітила хлопця її мрій?

Нарешті мій робочий день закінчився. Перевдягнувшись, я поспішила на тролейбусну зупинку, щоб швидше дістатись додому.

Зайшовши в квартиру, я почула, як на кухні сварилися мачуха з Риткою. Схоже, що сьогодні я повечеряю не скоро.

Мені дуже не хотілось потрапляти цим жабам на очі, коли вони обидві сердиті. Не вистачало ще котрійсь із них потрапити під гарячу руку.

- Ти геть з глузду з'їхала?! Такого перспективного хлопця втратити?! І через кого?! Того ледачого і ні на що не здатного бовдура?! - Верещала мачуха.

- Та я тільки раз з ним поцілувалась... Я ж не думала, що Денис про це дізнається... - Почала виправдовуватись моя зведена сестра.

- Не думала вона... Тобі й не треба. Слухайся мене і все у тебе буде добре.

- Нічого... Я знайду собі іншого хлопця. Ще кращого, ніж цей козел, - хлипаючи, промовила Маргарита.

- Як думаєш, хто міг тебе сфотографувати і навіщо? - Запитала мачуха.

Почувши це, я на мить забулась, як дихати. Хоч би вони не вирішили, що це я, бо тоді мені точно буде торба.

- Я підозрюю, що це хтось із Денисових фанаток... Якась коза вирішила таким чином позбутись мене, щоб самій почати з ним зустрічатись.

- Логічно... Ти, здається, казала, що він відразу знайшов собі когось?

- Так. Лільку Перепілку із паралельного класу. Думаю, що це не просте співпадіння... 

- Схоже на те. Будь обачнішою і обережнішою. Бачиш, які змії довкола тебе.

Ага... Змії... Та гірше за вас двох важко когось знайти.

Почувши, що вони мене не підозрюють, я зітхнула з полегшенням і пішла до себе в кімнату.

На телефон прийшло повідомлення. Мій невідомий помічник надіслав мені завдання, яке я мала виконати, щоб розрахуватись за помсту моїй зведеній сестрі.

Прочитавши текст повідомлення, я мало не гепнулась на землю. Серйозно?! І як я це маю зробити?!