Розділ 2 «Шоколад із наслідками»

— Ти запізнилася на сорок дві хвилини.

— Тридцять вісім.

— Я дивилася на годинник.

— У тебе неправильний годинник.

Дарина сиділа біля вікна маленького кафе й дивилася на мене без жодної віри в людство. Я скинула пальто.

— Я працювала.

— Ти практикантка.

— Чому сьогодні всі використовують це проти мене?

— Бо тобі за це не платять.

— Особливо боляче.

Я сіла навпроти. Дарина відсунула до мене меню.

— Я вже замовила.

— Без мене?

— Я встигла постаріти, поки чекала.

Я глянула на неї.

— Тобі двадцять чотири.

— Коли я прийшла, було двадцять три.

Я засміялася.

— Що взяла?

— Салат.

— Співчуваю.

— А ти?

Я відкрила меню.

— Пасту.

— Звичайно.

— І десерт.

— Ти ще не їла основне.

— Я люблю планувати майбутнє.

Дарина похитала головою. Я замовила пасту з грибами, чай і шоколадний тарт.

— Як практика?

— Сьогодні мені двічі сказали не лізти в одну історію.

— І?

— Тепер я хочу туди залізти.

— Очікувано.

— Там старий спортивний центр...

— Ні.

Я подивилася на неї.

— Ти теж?!

— Я прийшла вечеряти, а не дивитися серіал «Соломія знаходить проблеми».

— Назва слабка.

— «Маленька жінка — великі неприємності».

— Уже краще.

Дарина засміялася. Принесли їжу. Я була голодна настільки, що перші кілька хвилин ми мовчали. Потім Дарина раптом сказала:

— До речі, мені писав Андрій.

— Який?

— З весілля Марічки.

— Високий?

— Ні.

— З бородою?

— Усі там були з бородою.

— Той, що весь вечір на мене дивився?

— На тебе весь вечір дивився офіціант.

— Він був симпатичний.

— Він хотів забрати тарілку.

— Не руйнуй красиві історії.

Дарина закотила очі.

— Андрій питав про тебе.

— А.

— Що «а»?

— Нічого.

— Дати номер?

Я подумала.

— Він який?

— Ти з ним сиділа за одним столом п'ять годин.

— Я була зайнята.

— Чим?

— Їла.

Дарина розсміялася.

— Солю.

— Що?

— Серйозно.

— Дай.

— Номер?

— Номер.

— Ого.

— Що?

— Нічого. Просто ти давно ні з ким не ходила на побачення.

— І?

— Нічого.

Я знала це «нічого».

— Я не сиджу вдома й не чекаю кохання.

— Я цього не казала.

— У мене просто не було нікого, з ким хотілося б.

— Добре.

— І мені нормально.

— Солю.

— Що?

— Я знаю.

Я подивилася на неї. І посміхнулася. Ось за це я її любила. Вона могла дратувати мене годинами, але знала, коли треба припинити.

— Давай номер, — сказала я.

— Уже дала.

Я мало не вдавилася.

— Що?!

— Я знала, що погодишся.

— Дарино!

— Що?

— А якби ні?

— Я б сказала, що помилилася цифрою.

— Я тебе колись уб'ю.

— У тебе немає часу. Ти розслідуєш підвал.

Я засміялася. Саме в цей момент офіціант поставив переді мною шоколадний тарт.