РОЗДІЛ 2. Свячений мак і гірка правда

Наступного дня сонце піднялося високо, але тепла не принесло. Галя Василева не могла знайти собі місця. Вона розуміла: зволікати не можна. Ще кілька таких ночей — і Катря помре...

Жінка дістала з комори полотняний мішечок із маком, який святила ще на Маковія, та перехрестилася. План був простий, але смертельно небезпечний.

Переступивши поріг сусідського двору, Галя постукала. Двері відчинилися не одразу. Коли на порозі постала Катря, у Галі стислося серце. Дівчина трималася за одвірок, щоб не впасти. Шкіра на її обличчі стала майже прозорою, а очі горіли болючим, лихоманковим вогнем.

— Катрусю, дитино моя, — м'яко промовила Галя, роблячи крок до хати.

Катря напружилася, її погляд став ворожим. — Чого вам, тітко Галю? Я зайнята.

— Бачу, як ти «зайнята», — Галя рішуче пройшла до сіней, не чекаючи запрошення. Вона відчула в повітрі легкий запах полину і… гару. Так пахло від її Василя, коли приходив той самозванець. — Катре, я знаю, хто до тебе приходить ночами. Я бачила у вікні, як ти танцюєш. Ти сама, Катре. Сама обіймаєш порожнечу.

Дівчина зблідла ще дужче, її губи затряслися. — Ви… ви брешете! Ви просто заздрите! — зірвалася вона на крик, хапаючись за груди. — Він живий! Він повернувся до мене! Він казав, що люди заздрісні, казав, що ви накличете біду… Забирайтеся!

— Вінчаний мій теж так казав, — гірко посміхнулася Галя, дивлячись дівчині просто в очі. — Поки не наснився мені в петлі і не благав про порятунок. Перелесник це, Катре. Дух вогненний. Він живиться твоєю тугою і п'є твою кров. Подивися на себе! Ти згориш, як свічка.

Катря затулила вуха руками, слізьми захлинаючись: — Неправда! Не вірю!

Галя не стала сперечатися. Вона блискавично витягла з кишені мішечок із заговореним маком і кинула його на стіл.

— Слухай сюди, дурненька. Сьогодні, як смеркне, візьми цей мак. Обсип ним усю хату з усіх боків, проти годинникової стрілки. Коли він прийде і почне стукати — не озивайся. Не відчиняй і слова не кажи. Мовчи, як мертва. Тільки тоді ця нечисть відступить.

Галя розвернулася і швидко пішла до виходу, зупинившись на порозі: — Життя твоє, Катре. Але якщо справді кохаєш Максима — прожени це чудовище!

Вона грюкнула дверима, залишивши дівчину наодинці з маком і страшними сумнівами, що роздирали зранену душу.