Глава 5

Ранок почався з котячого нявкання. О, ні! Це тепер кожен день так починатиметься? Навіть ставши котом, Ігор не полюбив котів. Ліниво розплющив очі і побачив знайому стелю.

Стоп! А як він опинився у своїй квартирі? Коли і хто його сюди приніс? Що, взагалі, відбувається? Різко сів на ліжку, розтерши очі пальцями. Що? У нього є пальці? Знову? Не може бути! Відкинув одіяло і зрадів ще більше, бо його людське тіло повернулось повністю. Підскочив на ноги і кинувся до дзеркала. Ні котячих вух, ні вус, ні очей! Він — людина! Навіть подумати не міг ніколи, що так цьому радітиме!

Схопив телефон і набрав Артура.

— Алло! — сонно відповів друг.

— Я — людина! — радісно вигукнув Ігор.

— Не зрозумів…

— Більше нема котячих вух! І кігтів нема! Нічого нема! Уявляєш? А ще вчора я геть перетворився на кота! — просто кричав у слухавку.

— Слухай, тобі вчора тільки піцца на голову впала чи, може, ще щось? — ошелешено спитав Артур.

І тут запал Ігоря якось стих.

— Вчора? — уточнив.

— Ти ще не прокинувся, чи як? — реготнув друг.

— Прокинувся, — відповів, не замислюючись.

І раптом прийшло прозріння! Він спав! Глянув на годинник на руці. Минула доба. Тобто, це вчора він сварився з сусідкою. І ось сьогодні прокинувся знову людиною. А вся котяча історія наснилась!

— Тоді що за приколи? — спитав Артур.

— Все добре. Потім поясню, — і відключився.

Відчинив балконні двері.

— Ну, доброго ранку, Сніжинко! — посміхнувся.

Швидко одягнувся і, перш ніж віднести кицьку хазяйці, побіг вниз, у них біля дому був чудовий магазин з випічкою. Круассани вже були готові у такий час.

І вже разом з солоденьким поніс Сніжинку сусідці, тримаючи сьогодні тваринку дуже бережно.

— Доброго ранку! — з усмішкою привітався, щойно відчинились двері.

— Доброго ранку! — зітхнула дівчина, забираючи з рук Ігоря кицьку.

— І це теж тобі, — протягнув пакунок. — Сподіваюсь, відьми люблять круассани? — підморгнув.

— Дякую! — посміхнулась, здається, здивувавшись.

— Я вибачитись хотів за вчорашнє… Зранку буваю не в гуморі…

— Добре, вибачаю! Кави хочеш? — посміхнулась.

Ну от зараз точно ця білявка з ямочками на щічках не нагадує відьму.

— Я б залюбки, але мені на роботу треба. Може, увечері сходимо кудись?

— Сьогодні увечері в мене невеличка вечірка вдома. Хелловін. Друзі зберуться. Я б запросила тебе, але ти наче не дуже схвально щось там бурчав про це свято… — примружила очі.

— Я прийду! Знаєш, з учорашнього дня я дуже змінив погляди на… Та на багато речей! — махнув рукою.

— Добре. Тоді чекаю о восьмій і в образі, — всміхнулась.

— Я щось придумаю, — кивнув.

— Можеш, наприклад, бути котиком…

— Ні! — виставив долоні вперед. — Тільки не котиком! І не собакою! І краще не твариною! І називай мене просто на ім’я. Мене, до речі, Ігор звуть.

— Дуже приємно! — розсміялась. — А я — Мартіна.

— Вау! Таке ім’я гарне!

— Дякую, — трохи зніяковіла.

— Ну… До вечора, Мартіна, — сказав, віддаляючись до своїх дверей.

— До вечора, Ігоре! — помахала рукою і зайшла в свою квартиру. — Ну що? — спитала в кицьки, відпускаючи ту на підлогу. — Бач, який чемний! А ти не вірила, що цей котик перевиховається… — похитала головою.

КІНЕЦЬ

27.10.2022

Дорогі читачі, сподіваюсь, ви отримали заряд позитиву від цієї книги. Розкажіть в коментарях, чи сподобалось вам. І підписуйтесь, аби не пропустити новинки :)