Не ображай відьму на Хелловін

Глава 1

Чи приємно прокидатись від нявкання кота? Ні. Ні! І ще раз ні!!! Особливо якщо це чужий кіт, а ти їх просто терпіти не можеш!

Саме так і було у випадку Ігоря. Він на дух не переносить котів, а сусідське нещастя, як на зло, вже вкотре перелазить на його балкон! Добре, що він тут лише тимчасово. Колись в цій квартирі жили його дід та баба, а от тепер він сам переїхав на час ремонту у власному помешканні. Думав, так краще відпочиватиме, висипатиметься, ніж між будматеріалами. Де там?! Його он навіть у вихідний день будять з самого ранку!

Різко встав з ліжка, одягнув швидко спортивні штани, футболку і пішов розбиратись з сусідським котом.

— Ну чого ти до мене приходиш?! — буркнув, відкриваючи двері на балкон.

І, ніби у відповідь, почув знову «мяв» від абсолютно чорного кота. Скривився, як з відразою, взяв кота за шкуру і на відстані витягнутої руки поніс з квартири.

Щойно відкрив двері, а тут і хазяйка, молода особа в рваних джинсах! Носиться з якимись коробками від ліфту до свого помешкання. Щоб привернути її увагу, Ігор кашлянув. І дівчина відразу ж обернулась.

— Не хочете забрати свого кота? — невдоволено спитав Ігор.

— Це кицька! — обурилась сусідка. — Обов’язково її так тримати? — хутко забрала улюбленицю з рук Ігоря.

— А їй обов’язково залазити на мій балкон? — не забарився і він з докором.

— Сніжинка, дівчинка моя! Як ти? Він тебе образив? — переключилась на кицьку.

— Сніжинка? — здивувався Ігор.

— Сніжинка. І що? — знизала плечами дівчина.

— Та нічого. Дивне ім’я для дивної кицьки, — пробубнів.

— Годі вже придиратись! Допомогли б краще! — кивнула на коробки біля ліфту.

І, хто зна, з якого дива, але не зміг їй відмовити, бо ж якось не по-чоловічому… Зітхнув і взяв на оберемок дві коробки.

— Сюди, — скомандувала хазяйка квартири, коли Ігор переступив поріг.

Щойно зайшовши, він відчув щось дивне. Якийсь насичений запах чи то прянощів, чи якихось лісових трав, як у лікувальних чаях, що продаються в аптеці. А коли поставив на підлогу коробки і озирнувся, то був вражений тим, як попрацювала сусідка над декором до Хелловіну. Явно фанатка цього скаженого свята.

— І не лінь оце все розвішувати? — вирвались його думки.

— Воно того варте. Треба ж створити атмосферу для тематичної вечірки, — відповіла дівчина.

— Теж мені атмосфера! — штовхнув пальцем привида, який висів майже над головою.

— А ви завжди такий буркотун? — спитала дівчина.

— Ні, тільки коли справа стосується набридливих котів і Хелловіну. Не люблю це свято, не розумію його, — відповів, продовжуючи все ж вивчати предмети інтер’єру.

Зробив кілька кроків до стелажа вздовж всієї стіни, на якому повно всякої всячини. Так… Серйозний підхід… Все так правдоподібно. І не скажеш, що декорації. Цікаво. Протягнув руку до невеличкої мідної посудини, трохи схожої на казан, тільки з ручкою.

— О, ні! Робочі інструменти краще не чіпайте, — застерегла хазяйка.

— Тобто? — хмикнув Ігор.

— Це вже не сувеніри для вечірки. Я працюю з цими інструментами, — пояснила.

— Як? — розпливався в усмішці.

— До мене звертаються з нестандартними проблемами, а я допомагаю їх вирішити. В роботі використовую віск, тіні, таро і ще багато чого іншого. Я — відьма, — зізналась сусідка так спокійно, ніби вона вчитель чи стоматолог.

— Відьма? — зайшовся сміхом Ігор.

— Не схожа? — посміхнулась дівчина.

— Ні, — ще дужче засміявся.

— А по-вашому, відьма має бути якою? Старою, горбатою, розпатланою і з крючкуватим носом? — з викликом спитала.

— Ясно, — кивнув Ігор, — шарлатанка, яка заробляє на довірливості особливо вразливих людей.

— Я б, на вашому місці, не ображала відьму, особливо перед Хелловіном, — примружила очі.

— Ой, як страшно! — змахнув рукою Ігор, зачепивши якусь керамічну річ, що з гуркотом розлетілась, щойно торкнулась підлоги.

— Обережніше! — суворо сказала хазяйка.

— Вибач! Справді не хотів. Я відшкодую.

— Не треба!

— Я так і подумав, що в тебе ще є багато цікавих речей, за допомогою яких ти дуриш людей, — підморгнув. — Бувай! І слідкуй за своєю кицькою, я вам не нянька! — сказав на останок і пішов з кімнати.

— Ну, бувай, котику! — відповіла і дівчина, дивлячись йому вслід з загадковою посмішкою.

* * *

От як день почнеш, так він і мине! Виспатись — дзуськи! А далі ще й подзвонили з роботи і викликали терміново на зйомки, бо інший ведучий раптово захворів. Що робити? Треба їхати. В дорозі ледь не потрапив у аварію! Зйомки пройшли більш-менш нормально, а от дорога додому — суцільний дорожній затор. Тому, коли подзвонив друг і запропонував зустрітись і пересидіти годину пік десь в кафе, швидко погодився. Ідея непогана. Але й тут без пригод не обійшлось!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше