Не інертна я

74

Краса і слава насправді нічого не варті. Це лише індульгенції за які можна щось придбати. Але вони не можуть обіцяти дати істинне щастя.

Щастя...слово, що лунає з вуст так часто, і людство очевидно думає, що має його або отримає скоро. Серед людей немає єдиного щастя, бо кожен вимірює своїми метрами і важить вагами. Але, ми всі маємо одну спільну річ, це відчуття. Відчуття? Його ще називають «сьомим небом». Піднесеність в тілі і безмежна радість, навіть сльози.

Ніхто не знає коли воно прийде, за десять днів чи за день. Але ви одразу відчуєте контраст. Але до цього, триває період виживання. Коли немає причин жити. Навіть улюблені справи втрачають сенс, навіть люди перестають бути теплими, і ти обіймаєш повітря.

Звісно, ти переконуєш себе, що смуток пройде. Що треба покластися на Бога, читати молитви і просити. Але...часом знання безсилі перед відчаєм. Ти все розумієш, але вдіяти нічого не можеш. Просто немає сил, відчуваєш, що до цього були промахи. Хоча це звісно не так, але минулі перемоги здаються такими мізерними, такими незначними. Вони вже пройшли, минулого немає. І який сенс згадувати, що було еру тому.

Страхи, часом так стискає у грудях. Сльози, часом ти просто не взмозі стримати цей океан.

Людей називають найрозумніші створіннями, і називають богами. Але, в тей же час ми найнещасніші, бо для того, щоб жити ми хочемо знати причини. Без любові і справи життя ми зачахнемо як квітка в пустелі.

Айона

Подобається

#4793 в Сучасна проза

У тексті є: війна, любов, мрії

Відредаговано: 30.10.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись