Не інертна я

60

Нещасні, заклопотані, налякані. Ми втратили віру, в себе і в людей. Ми прогнозуємо кінець світу, катастрофи, роботів, катаклізми. Аби не бути, аби не жити.

То жарко, то холодно, то сніг, то дощ. І все не так. А як же пісня радість?

Ми стали сірими, але з кольоровим одягом. Ми стали пустими, але розкутими. Ми стали маніакально ближче, але з якимось зобов'язанням листуватись щодня.

Ми стали бідними, відтоді коли перестали цінувати можливість бути. Нюх, слух, смак, дотик; руки, ноги, очі, голос. Наші розмови стали пусті: хто, звідки, коли.

Листи були рідше, але тепліше і добріше. Ми не заглядаємо в поштову скриню, не зберігаємо листи. Не колекціонуємо листівки. Ми навіть не знаємо як виглядає почерк один одного. Ми втратили терпіння, людяність, надію. Ми боїмося хвороб тілесних, але привид злості, розчарування,

Мара вже всередині нас. Ми втрачаємо власну душу. А без неї розум безсилий, а серце самотнє.

І можливо мої слова здаються як "сонети" Шекспіра, лірика і драма. І це все далеко, і це все не правда, і це все... Вірите чи не вірите, ваше діло. Але не впускайте відчай у ваш дім, таким гостям не місце.

Айона

Подобається

#4788 в Сучасна проза

У тексті є: війна, любов, мрії

Відредаговано: 30.10.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись