54

     Коли нам було 12, ми вперше відчули бажання бути незалежними.  Коли нам було 16, ми хотіли бути незалежними.  Коли нам було 18, ми думали, що готові бути незалежними та самодостатніми.  Ми відчували себе правими, розумними і готовими до дорослого життя.  У нас був пульсуючий старт, і ми були наче готові до серйозних стосунків, сім’ї, кар’єри. 

     Коли нам було 20, ми думали, що дорослі та незалежні.  Тобто фінансово, морально, духовно. Наші навички здавалися повними, а дії – правильними.  "Я готова, я цього заслуговую, я права!". Ми так хотіли подобатися, щоб світ визнав нас своєю законною дитиною.  Але, ми не були готові, ми відмовлялися від поразок і розчарувань, відмовлялися від критики.  Але це було дорослішання, так ми створювали себе.  Коли нам виповнилося 25. Пардон, але я не відчуваю себе дорослою, бо роблю помилки, ображаюся і часом опускаю руки.  Я відчуваю відповідальність жити і постійно розвиватися.  Як казав Генрі Форд: "Людина помирає, коли перестає змінюватися, похорон - це лише формальність".  У 25 років я хочу бути спроможною відповідати за свої вчинки, не боятися труднощів, бути спроможною пробачати, бути спроможною заслужити повагу, любов, розумієте, бути спроможною… Я хочу бути спроможною, читаючи записи 12-ти літньої себе сказати собі, що змогла стати ким хотіла. Я хочу бути спроможною вчитися і сприймати критику, поради. Я хочу бути спроможною фільтрувати погані слова, і не допускати їх близько до серця. Я хочу бути спроможною не розчаровуватися в людях. Я хочу бути…