51

     Поки не минеш межу так і не дізнаєшся, що жив у сутінках. Не озирнешся на своє життя і не подумаєш як міг жити ось так.

     Буденність і пусті слова. Ось чому я не можу не любити мистецтво. І відкиньте абсурдні думки про романтичність чи обов’язковість, наче знання класики всіх врятує. Знання букв не вберегло людство від безглуздості. Мистецтво – це маніфест. І у кожного свій час для осягнення. Ні на день раніше чи пізніше.

     Між нами сотні або ж навіть тисячі років проміжку. Скільки величних людей, величних! Як би я жила в їхні часи. Як би. Але слухайте, вони залишили слова! Найкращі свої думки, найкращі.

     А тепер про біль. Безглузді запитання на кшталт: «чому ти не пишеш?». Аби написати хоч одне речення треба пролити Ніагару сліз, стати вулканом щастя і відчути Тартар самотності і лячності. Зможеш? Тоді повернемось до твого запитання. Написати аби що можна. Можна. Понарізаємо кадри з турецьких і корейських серіалів, увімкнемо пісні Океану Ельзи. Але чи будеш це ти? Чи буде це все особливим і важливим?

     Митець творить не тому, що хоче, а тому що не може не творити. Ти весь пронизаний світлом і якщо не випустиш його, то луснеш від яскравості. Ти переповнений морем і якщо не розіллєшся по гирлам – дамба не витримає і трісне. Але зумій створити всесвіт, схопити думку за кінчик вбрання, бо через мить суть замислу буде втрачена. Ще мить і кадр фантазії стане марою, так і не втілившись у слова. Ти не проведеш пензлем по білому полотну.

     Слова – це гнів і радість, це бейсбольна бита, подушка, боксерська груша чи револьвер. І поки не випустиш пар – не отямишся.

     Слова не просто звуки, бо кожна буква має створювати довершеність. Розумієш? Картина має мати перспективу. Промова оратора повинна рознестися ехом. Від мелодії земля мусить тремтіти від солодкої муки. А кіно простягати долоні і розгортати світ безмежних див, натхнень і підтримки. А якщо ні, це лише слова і еротична сцена по акції, то облиште, не паплюжте мову і почуття, що виковані горем і щастям. Не треба, будьте милостиві.