Не інертна я

48

Найбільше всього я боюся сентиментальних вечорів. Занадто пізній час, щоб читати наукові доповіді про самопізнання та незалежність. В такі вечори ми скидаємо маски всесильних людей.

Скриня Пандори випустила в світ усі нещастя, але на самому дні залишилася Надія. Можливо тому, що вона у нас і так є. Народжується з нами і покидає нас після останнього подиху.

Ми закриваємо очі і вуха, втомлено дивимось на любовні повчання інших. Обіцяємо ніколи не любити, бо то халепа. Але, це дивне відчуття…пошук і очікування когось. Як можна чекати того, кого ніколи не бачив!

З усіх заздростей на світі, у мене слабкість до тих людей, які знайшли те, що шукали. Їхні очі не оглядають стрічних, не прислухаються до голосів, не оцінюють. Краща версія себе.

Айона

Подобається

#4830 в Сучасна проза

У тексті є: війна, любов, мрії

Відредаговано: 30.10.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись